Потенціал любови
28.10.2012
Днями у Харкові, де я перебуваю ці дні, падав перший, ледь помітний, сніг. Після спекотного літа й дощової осені, звісно, сніг є неабиякою цікавинкою. Так воно завше, доки за кілька тижнів інтенсивного снігопаду це все не починає набридати. Щось подібне можна спостерігати й у спілкуванні між людьми. Як часто нова постать – носій свіжих ідей та нестандартний дій - неабияк захоплює, викликає інтерес, зацікавлює. І в той же час кілька спільних проектів, а то й просто спільна справа інтенсивно занижує шкалу наших уявлень про людину. Світ, з усіма його складовими, має здатність «притиратися» в наших очах. На противагу цьому всьому ой як зрідка ми запитуємо себе: «А чи я не став нецікавим, зайвим, мертвим для цього світу?». Мій особистий досвід вказує на те, що є така категорія людей. Безумовно, подібні не лише ставлять належне питання, а й мають відповідь на нього, котра звучить так: «Я потрібний цьому світові та маю у собі ще далеко не сповна відкритий потенціал».
Доволі багато філософів історії людства говорили про сутність потенціалу, співставляючи його із природою людини. Власне, поштовхом життя і є саме потенціал, котрий несе у собі якості любови: жертовність, щирість, відданість, поблажливість, терпимість та ряд інших. Рух потенціалу любови просуває людину не якимось незбагненним безмірним простором, а спільнотою осіб, котрі оточують нас за певних обставин й у певний час. Щоб не бути голослівним, я все ж хочу згадати бодай одну людину з категорії, що мають у собі не сповна відкритий потенціал. Мій традиційний читач знайомий із постаттю Марини Фесенко, про котру неодноразово мені вже доводилося згадувати у різних матеріялах. Не стану тримати у секреті, що цими днями Марина святкує своє особисте свято, чому й приурочені ці міркування. Міркування про те, що перш за все для мене означає присутність цієї людини у світі. Пригадую наше обережне знайомство 14.01.2011 р. у одному з музеїв Полтави. У той час було чимало снігу, який мені вже набрид. На противагу цьому, спілкування з Мариною й донині не набридло. Я думаю, що мені відомий секрет відповідного успіху. У свій час філософ Зенон говорив: «Рух – це послідовні моменти стану спокою». Потенціал людського життя обумовлює сам собою рух, і добре, коли він спрямований до Бога. Але ж наскільки важливо уміти зберігати спокій у кожнім своїм кроці. Розважливість, балансування, витримка – всього цього бракує сьогочасному суспільству. Не можу запевняти про пастельно-яскраву картину життя Марини, але вона таки знаходить у собі сили осягати такий потрібний спокій, котрий зміцнює та навіть дещо оновлює її. А й справді, спілкуючись із Мариною кожного разу, немов заново відкриваєш для себе людину, що викликає неабиякий інтерес.
Я щиро вірю у прогрес розквіту життєвого потенціалу Марини й бажаю знаходити відраду у спокої, котрий зміцнює та додає наснаги на довгі й щасливі літа.
25.10.12 р.Б., Харків
(29.10.12 р.Б.)