Блог Тараса ДУХОВНОГО

Шоста ранку. Голова гуде від “вчорашнього” та від думки про “завтрашнє”. Сиджу на кухні у Тані Метелі, а навпроти у вікні на гілці – ворона. Дивиться на мене й очевидно щось має собі на думці, бо ж все не просто так – “Очі маю”, як каже моя Мама…

Не бійтеся того, хто вбиває тіло.

В одному із фільмів за участи Джулії Робертс хтось із героїв запевняє: "Все руйнується - єдина міцність у сім'ї". Про те, що становить подібну міцність, я хотів би повести далі мову. Тож традиційна сім'я складається щонайменше із батька, матері та дитини. Серед них немає когось кращого чи гіршого, головного і другорядного - бо всі вони люди. Новоспечені батьки однако лишаються дітьми, щоправда із дещо більшим багажем років за плечима. Так само всі троє однаково продовжують вчитися та розвиватися у цьому світі. Лише кожен допомагає одне одному. Вся закономірність зводиться до того, що буквально кожен становить особливу цінність й важливість та становить собою повну чітко окреслену особистість. Тобто, людина має певні переконання, психологічні установки, що творить у ній стержень внутрішнього "я". Греки подібну сукупність називали словом "даймон". У буквальному співвідношенні цей термін тотожний зі словом "божество". Можна зрозуміти, що людина, через властивість обирати, власноруч вибудовує образ особистісного божества, що формує певні погляди, ідеї, помисли та вчинки. Здавалось би, що нічого незвичного та надприроднього у цім немає. Але повернемося до слова "даймон". За співзвучністю воно подібне до - демон. І не дарма. Часто людина стоїть перед пошуком розуміння тої чи іншої складової життя. І це властиво виключно кожному. Однако, шляхи є найрізноманітніші.

У давнину греки ділили людей на дві основні касти: - космікос (від космосу);- лайкос (з народу Божого).Останніх також умовно звали дітьми Авраама. До них належали ті, хто жив за відповідним уставом. Тим самим це могли бути не лише євреї, ґенетично сталі люди, а й всі ті, хто гармонійно жиє із Богом - церква (Божий народ).Чимало з посеред моїх знайомих усіляким чином глибоко переконані, що церква їм зовсім не потрібна. І кожен на те має свої вкрай важливі пояснення. Я теж маю пояснення подібній позиції. Мова неабияк стосується приватної влсности, що розмежовує багатих та бідних. Основна маса бідних - вихідці із села, тому вони обнадійливо рушають у місто, де непоодиноко стають Лазарями із відомого Євангельського читання. Нажаль, ця тема актуальна й донині. Люди часто мовлять про братню любов у межах певного міста, реґіону, країни, держав. Але явище багатих і зубожілих нікуди не зникло. Тобто, братерство (лайкос) існує лише на декларативному рівні. Немає ніякого Божого народу в Україні, бо немає любови. Не відбулася елементарна зміна світогляду - метаноя, бо цього насправді ніхто й не воліє. Чекають манни небесної, але де там. "Хто не робить - той не їсть" - каже апостол Павло. Люди не здобувають знання - лишаються спрагненими духовно...

Луганськ...Саме повернувся звідти цієї днини...

Більшість знає, що нині велике свято – Покрова Пресвятої Богородиці. Скільки себе пам’ятаю, то постійно цієї днини щось організовували об’ємного масштабу. У школі постійно робили День здоровля, коли відмінялися уроки і всі учні вирушали у лісок, де весь день проходили спортивні змагання. Так тривало доти, доки учні з моєї паралелі у 8-му класі петардами позривали унітази – директор у гніві відмінила подібну забаву. У технікумі завше робили силові змагання між хлопцями, на яких останні мали чудову змогу похизуватися перед дівчатами, особливо з першого курсу. Інститут теж організовував усілякі заходи, в чому домінанту відігравали різні козацтва. Й не диво, адже на теренах нашої держави саме завдяки козакам та Січі поширилося святкування подібного свята. Якщо заглибитися в історію, то можемо достатньо часто зустріти посилання на Покрову, молитви до Богородиці перед боями та у лихоліття. Безпосередньо у саму дату – 14 жовтня – козаки рано йшли до церкви й приймали з особливою пошаною причастя, немов на Різдво чи то Великдень. І вже ввечері було гуляння, бо як же без нього.

перша неділя жовтня - холодна неділя, але традиційна для вчителів...час поговорити про них...у моєму житті іх було не так багато...- моя Мама, яка навчила життю, давши мені його...- духовний наставник отець Ігор - вчить любити...- образ зразкового чоловіка, навіть у свої 70 років несе у собі Борис Петер...- дала мені стимул до писемності - шкільна вчитель зарубіжки Людмила Саяпіна...- прийомам педагогіки у вихованні дітей навчив Микола Ілліч, з яким колись давно прогулювалися щоранку босоніж по росі...- шукати істину вчив і продовжує вчити Анатолій Горелик - брат по вірі...- режисер мого життя - Світлана Долженко наголошує і вчить на тому, що варто достойно виступити і достойно прожити дане Богом життя...- власним прикладом вчить бути еталоном батьківства Володимир Годзенко...- її уже немає, але завжди пригадую слова Віри Лисенко: Вчи те, що примушує життя...- акцент на розвиткові особистості робила Наталія Тарасова, яка вміє створити сильну та вольову особистість...- бути правидивим журналістом вчила Світлана Тренич...саме ці люди спромоглися зробити мене саме таким, за що я вдячний всім Вам і Богові...

Дім Божий - це особливе, неповторне місце, де з людиною відбувається щось дуже таємниче, приємне, радісне...

Знання лякають…