Блог Тараса ДУХОВНОГО

Спілкуючись із людьми різного віку на теми духовного характеру, з поміж решти мова стосується питань несправедливости у форматі віри. Щоби чіткіше та вдаліше пояснити цю проблему, звернуся до яскравого прикладу останніх днів. Мова стосується теракту у російському метро, в результаті котрого загинуло кілька десятків людей та травмовано майже сотню… Традиційно звучать слова: «Ті люди були не варті подібного. Все те відбулося несправедливо». Безумовно, постраждалі могли бути чудовими людьми й вирішимо, що так воно й було. Попри те, не варто забувати про аксіому: «Ваші гріхи спокутуватимуть нащадки аж до сьомого коліна». Певний, що багато людей цими словами не вдоволені, мовляв нісенітницю написали. Спробую пояснити.

Багатьом відоме слово покаяння. Однак, одиниці знають, що в оригіналі воно звучить, як метаноя, себто – зміна світогляду. Проте, ми маємо саме такий переклад, бо чомусь вирішили поєднати його з іменем Каїн.

Я обожнюю коли ми з тобою зливаємося в єдине ціле!!! Здається, що кров закипає у жилах, а серця, б’ючись в унісон, от-от вискочать із грудей. Складається таке враження, ніби ми володіємо кожною клітинкою одне одного.Найцікавішим та найзагадковішим у такому злитті двох є той факт, що воно завжди неповторне, бо так може бути тільки сьогодні і тільки зараз. Нова зустріч приносить нові враження і певним чином навіть унікальні відчуття, адже кожне подібне возз’єднання відбувається при різних обставинах та емоціях, а, отже, має свій, незрівнянний ні з чим, смак.Можливо, ти хочеш сказати, що я надаю всьому цьому надто великого значення, але для мене – це найінтимніше, що може бути в стосунках між людьми. Геніальність такого злиття полягає в тому, що воно не потребує зайвих слів, а взаєморозуміння досягається за рахунок довіри одне одному.І, що б ти не говорив, я обожнюю ті моменти, коли ми, зливаючись в єдине ціле, віддаємо себе пристрасті і… просто цілуємось!!! =))

Аліні Гордієнко…Вечірнє небо… Свічка догорає…А на столі тим часом кава вистигає.Передімною книжка, що гортаюЙ мольберт, де все життя відображаю.В ту мить замислився. Не ворушусяПеред людьми і Богом я клянусяВ любові до всього і всіх на світі,Що в часі цім були сповиті.А далі тихо голову свою схиляю…Повіки ніжно власні закриваю…Та кавові я сни вбачаю…16.03.10

Полтава... Правду кажучи, за весь час перебування у Києві не згадував її жодного разу, але їдучи у автобусі, із цікавістю роздивлявся вечірнє місто...Нині 10 березня - святителя Тарасія Константинопольського... Буквально недавно думав собі: От би було добре, коли б правилася служба цього дня у моїй церкві... От і маю - літургію раніш освячених дарів, яка припала саме на цей день... Приїхав на вечірню, помолився, причастився... Отець привітав із іменинами, а хор проспівав многая літа...

Всяким речам відповідний час усвідомлення та подачі загалові…

Ранок середи.... Два останні вечори поспіль переглядаю по кілька серій російського короткосюжетного серіалу "Райські яблука"...Здавалось би, що відтворюється банальна буденність, але вона викликає сльози... Безумовно, що далеко не у кожного... Чому? Повертаючись вчора додому, у метро я збагнув причину цьому. Плакати стане той, хто пережив та відчув подібне. - вплив соціальних станів на почуття;- втручання батьків у долю дітей;- тяжке дитинство;- любязність, на котру відповідають зневагою;- корисливість інших;- подарунок другу, який називається вбивством;- рання робота на фізичних засадах;- одинокість;- злам долі, який веде до алкоголь;- й зрештою безглузда смерть.Все це знаходить своє відображення у долі когось одного, ранимого, ледве тримаючогось...В таких ситуаціях люди звикли питати: Чому, Боже?Я теж інколи задаю питання, але намагаюся отримати відповідь на нього, шукаючи тієї відповіді довкола, у минулому, у майбутньому. Допоки яскравим образом проблеми лишається - помилки батьків. От навіть візьмемо тих самих героїв фільму. Матір не хоче, щоб її син брав за дружину сільську дівчину, що викликає у сина супротив. Відповідно, що мама задля цього не показує йому листи від коханої й все робить, аби він забув її. При цьому жертвою події стає попередня дівчина героя, яка отримує нерозділену любов. Всі страждають.

 Люди часто усіма можливими способами намагаються якось відокремити себе від інших: релігійними, політичними, мовними, культурними переконаннями. Попри те, як зазначає героїня одного із фільмів: “Нас об’єднує значно більше, ніж роз’єднує”. І це дійсно так! Всі ми плачемо, коли відчуваємо втрату. Всі ми сумуємо, коли відчуваємо одинокість. Але й всі ми всміхаємося, коли чуємо слово – ЛЮБЛЮ. Але як любити? Безумовно, що ділом. Нажаль, іще здавен люди придумували словесні закони, які їм давали повне право відмовлятися від любови й засуджувати у цьому інших. Пригадаймо лишень діяльність Ісуса Христа. Коли Він зціляв прокажених – Його засуджували книжники. Коли Він ставив на ноги суботнього дня – зневажали фарисеї. Але Ісус таки робив це, бо любив людей. Усвідомлюючи це, кожен може поставити перед собою відповідну ціль, адже наслідування Христа – найліпше наслідування.             Нині ми маємо Великодній піст – тяжкий шлях, який веде до спасіння. Чи ви чули слова: “Царство Боже береться силою”? Сила полягає у добрих ділах. З вищою мірою добра ми отримуємо вищу міру можливості потрапити у Царство Небесне. Слушними діями у цьому є різноманітні щирі справи, особливо із дітками. Мені дуже приємно, що багато організацій розробляє проекти виховання діток у притулках, початок чому співпадає із початком посту.

Знаєте, метро – штука цікава. Для більшості головними лишаються потяга, натовпи людей, але насправді існує ціла низка не менш незвичних речей, на які я звернув свою увагу. Як не смішно, але приводом для цього стала елементарна цікавість. Чому вона взяла верх? Точно, я ж забув розповісти про себе та особисте життя.

Всьому є своя розумна межа, про яку люди часто забувають. Шукаючи відповіді на певні питання, вдаємося до крайнощів, чим створюємо передумову хаосу. Так, всякий хаос теж має свою послідовність, але навіть у цьому випадкові він лишається хаосом. Тобто, хаос, - це те, що на перший погляд видається повною маячнею. Візьмемо сам процес творення світу - Землі. Здавалось би, хаос, але у кінцевому результаті він вибудував нині діючу систему. Щоправда, коли в основі лежить хаос, то цілком можливі його прояви у подальшому розвиткові. Не побоюся сказати, що у перших людей свідомість теж піддалася хаосові. Продукт того можна характеризувати двома способами. По-перше, прийшов кінець Едему, але ж завершення одному становить початок іншому. По-друге, ніякого завершення не було, а просто відбулися декотрі зміни, які не можна судити за виключний негатив, адже у Бога все робиться з добрих намірів. Чому ж таки відбуваються прикрощі, страждання, негаразди, зрештою той самий хаос? Поглянемо на образ людини. Їй дано виключно все: любити і ненавидіти, вчитися і тупіти, думати й байдикувати, творити й руйнувати, пам"ятати й забувати. Але виявляється, що цього мало. До згадки приходить одне сказання, де мова стосується мисливця, який хотів мати крила, щоб бачити здобич, а тоді все більше й більше, що зводиться до суцільного...