154 засідання. "ПРЕЗИДЕНТСЬКІ ВИБОРИ. УКРАЇНА ДРУГОГО ТЕРМІНУ ПРЕЗИДЕНТА ЮЩЕНКА"

11.01.2010

ПРОПОНУЄМО ВАШІЙ УВАЗІ КОРОТКИЙ ВИКЛАД ОБГОВОРЕННЯ

Андрій ВОЙТЕНКО, заступник директора Інформаційного Центру НАЦІЯ
Зі слів Президента, українці – європейці. Географічно це так, проте в повноцінному розумінні більшості громадян бути європейцем – бути членом ЄС і НАТО. При Ющенку допущено багато помилок на шляху України до євроінтергації. Навіть враховуючи це, саме він залишається кандидатом №1 на пост наступного президента України. В 2009 році підтверджено право проведення Євро 2012 для Київа, Львов, Донецька, Харкова. Україна наблизилася до Асоціації з ЄС, прийнята в зону вільної торгівлі. Тримається курс на свободу слова. Зараз це нагадує хаос і вседозволеність, але з цього повстають нові команди і забувається страх перед владою, що зараз потрібно.
Серед цікавих ідей круглого столу виділю кілька:

З 21 міністерства зробити 7-9 ;
Україну євро інтегрує нафто-транспортна система;
Україна – поєднує Європу і Росію, приклад примирення крайностей, шлях серця і золотої середини;
Ющенку потрібен поводир (дати напрям руху, стратег);
Після Ющенка не треба проводити люстрацію – він сам всіх знищив;
В кожної країни нема вічних друзів і ворогів – є вічні інтереси.

Тарас ДУХОВНИЙ, експерт Українського клубу
Життя вчить, що не варто поспішати відкидати від себе річ, яка здається на перший погляд несуттєвою, адже всьому надходить свій час. Отак і мені якось до рук трапився наступний діалог, якого прийшов час реалізації.
« - Що в тебе у руці?

Щастя.
Чому таке маленьке?
Воно лише моє. Зате яке яскраве й гарне.
Так… Чудове!
Хочеш шматочок?
Напевне…
Давай долоньку. Я поділюся.
Ой… Воно таке тепле…
Подобається?
Дуже… дякую!
Близьким людям ніколи не дякують.
Чому?
Чужі дякують так само чужим. Прийде час і ти зрозумієш.
Знаєш, мені набагато краще, коли щастя в руці…
Так завжди буває.
А якщо я із кимось поділюся?
У тебе додасця твого.
Чому?
Сам не знаю. Тільки потім воно стане ще теплішим.
А руки об нього обпекти можна?
Руки обпікають об заздрість. Об щастя їх не можливо обпекти…»

Тож заздрість. Фактично нею є відчуття пригнічення від успіху інших. На політичній арені заздрість доволі яскраво афішується, бо успіхи дійсно є й чималі. Але мову поведемо про мінуси роботи часу керування Ющенка. Недопрацювання були й доки лишаються. Причина ж, перш за все, у народові. Логічно, що коли ти комусь дієш добро, то очікуєш відповідної реакції. Ющенко давав кожному українцеві можливість відчути себе самим собою (за умови, що ти є дійсно українець). А що отримали? Щоб ти не давав людям, то вони кажуть: «Нам цього не потрібно…». Тим часом зловісні заздрісні опоненти вдаються до низько-моральних перешкод, аби штучним чином звернути до себе увагу громадськості. Натомість мали б запропонувати альтернативну позитивну роботу, яка б становила собівартість пануючого ладу. За відсутності подібного країни як такої немає, і скільки б ми не обирали Президента для країни, то результату не буде у жодному випадкові. Розуміючи глибину ситуації, Ющенко ставить за мету будувати Україну. На це йому закидають, що він дитина отого (себто Радянського) свавілля. Беззаперечно, що він дійсно ріс, навчався, виховувався у тій системі, але я б додав, що Ющенко – образ зламу отого свавілля. Умовно наш народ ділиться на яструбів та голубів. Із них перші – сповнені енергії, лідерських якостей. Другі – тиха, мирна маса. За часів совків українських яструбів нищили усіма можливими способами, вивівши селекцію голубів. Але природа зробила свій відбір і нині теж є яструби, одним з посеред яких – Віктор Ющенко. В основу власної політики він кладе мораль та духовність. Нехай багато хто супроти того, щоб усі годувалися зі «спільного корита», але саме причастя і є об’єднуючим, найбільш стійким фактором для українського народу. Тому немає чому дивуватися, коли противники «спільного корита» пророкують: «Україна стане нецікавою долі». Якщо вони у собі відчувають не цікавість від спільноти, то вже їхні проблеми. Я ж відчуваю у собі цікавість та потребу інших у мені. Відповідно, що я маю теж цікавість до людей і Ющенка зокрема, а зі мною іще кільканадцять мільйонів людей. Ющенко ж має зацікавлення до України. Отже Україна була, є і буде цікавою долі попри будь-що.
Зрозуміло, що я не роблю із Ющенка месію, сподвижника, але для мене саме Віктор Андрійович є отим щастям, об яке я не обпік руки і не обпечу, лишаючись собою.

Володимир ЄРЬОМЕНКО, голова громадського руху «Праведність»

Вадим ГРЕЧАНІНОВ, Голова Атлантичної Ради України

В.Ющенко у грудні 2004 року мав колосальну довіру української громади, яку поступово розгубив за п’ять років. Сьогодні при виступах перед виборцями, коли він бичує всіх, а себе виправдає, напевно, відкривається вся неблагородна суть його поведінки та не здатності зрозуміти свою основну провину за розвал країни.
В діяльності Ющенко було багато помилок. Вважаю, що однією із таких „учнівських”, але значущих помилок стало те, що він, на самому початку на всі посади керівників силових відомств та РНБО, призначив не професіоналів, а як далі стало зрозуміло, й частково випадкових людей. З одного боку, це в підсумок негативно сказалося на вирішення питань безпеки і оборони держави, а з другого, показало всьому світові як не професійно новий президент розуміє вирішення найважливіших державних питань, що стосується національної безпеки України. І далі дилітанській підхід до вирішення державних питань став його особистим почерком.
Міжнародна діяльність президента була професійно-наївна. Під його не вмілим керівництвом та дій його найближчого оточення було провалено інтеграцію в НАТО Він особисто не зміг орієнтуватися в складній ситуації протидій з боку Росії і зосередитися на внутрішній роботі з населенням, що було й є головною проблемою у цьому процесі.

Що стосується ЕС, то тут хвалитися особливо нема чим. Фахівці знають, що Німеччина виступає проти включення в Угоду про асоціацію України з ЕС положення про „європейську перспективу”. Це дуже ускладнює увесь процес домовленостей України з ЕС. Так що, як воно ще буде, невідомо
Відносини з Росією провалені. Ющенко показав себе в цьому процесі анти-дипломатом; коли треба вирішувати державні питання не можна ставати в позу по відношенню до опонента та показувати себе ображеним. Тут він проявив пряму державну не відповідальність, яка має й сьогодні дуже негативні наслідки і в інших питаннях взаємовідносин двох країн.

Дуже небезпечно для держави, коли верховна влада тільки епізодично звертається до проблем Збройних Сил, наприклад, тоді коли ці дії можуть принести вкрай необхідні голоси на виборах. Цей інтерес Ющенко добре розуміють військові, пам’ятаючи його дії по зменшенні соціальних пільг військовослужбовців у роки прем’єрства, так і його бездіяльність у цьому питанні на протязі останніх п’яти років. Так, що його крокодилові сльози сьогодні і скарги на прем’єра, голосів йому не нададуть, а може й навпаки.

      5.Розмови Ющенко про демократію свідчать про те, що він чи не розуміє це питання, чи просто вибрав його, щоб захистити свою владну бездіяльність. Існують десятки демократичних країн, де успішно діє президентська верховна влада. Ющенко сховався за тезисом „демократія”. Там, де треба владу застосувати, він відмежовується розмовами про демократію. Але дуже соромно спостерігати (більше за країну, ніж за президента), як публіка в залах, де виступають з непристойними   відвертостями на адресу президента, наприклад, 95-й квартал, всі вдосталь реготять. Це не демократія, а пряма ознака розвалу держави та її влади, і це не розуміти і дозволяти не можна.

       У підсумок можна сказати, Віктор Ющенко як керівник і політик високого державного рівня, на жаль, не відбувся. Він не зміг, в складних умовах відносин в країні, знайти своє місце в державному керівництві. Він досі не зрозумів чим йому займатися.
        І тому скажемо по простому – він узявся не за свою, стратегічного плану   роботу. Напевно, він не здатен самостійно виконувати масштабні завдання. Йому потрібен поводир. Мабуть на посаді другого – третього лиця він може бути продуктивним виконавцем. Але при цьому він повинен вирости як державний, у доброму плані, чиновник, тобто треба бути чіткім виконавцем, працездатним, обов’язковим, пообіцяв – зробив і т. д. З цими якостями , як широко відомо, у   Ющенко проблеми.
      Україна при його „керуванні” опинилася у глибокий різнобічній кризі, є пряма небезпека того, що країна перетвориться в об’єкт чужої політики. Тому не можна допустити ситуацію, в якій він переможе на наступних виборах президента, й буде ще п’ять років „керувати”.
       А державі Україна, її наступній владі, українській громаді треба зробити висновки відносно цього невдалого п’ятирічного експерімента.

       Сьогодні, коли Віктор Ющенко у своїх передвиборних виступах намагається себе виправдати, а своїх опонентів змішати з грязюкою, він сам підтверджує той факт, що йому вже морально пора покидати місце президента.
     В таких, складних для нього, морально-психологічних умовах, треба залишатися людиною й думати, що буде потім. Коли він цього самостійно не розуміє, треба близьким людям підказати йому та підтримати його.
      І ще один момент. Було би логічним, коли Ющенко після виборів і передачі справ президента, звернувся би до українського народу, в якому вибачився перед громадянами за те, що не все виконав, що обіцяв, та поздоровив з перемогою переможця – четвертого президента України. Може так і буде, адже ж така процедура широко прийняти в демократичний країнах, і демократ Ющенко, напевно, таким чином повинен закінчити своє перебування у владі.

Андрій КУЗЬМІНСЬКИЙ, експерт Українського клубу

1."У Ющенка є шанс виграти вибори, але за умови виходу у 2 тур з одним із "основних" претендентів".

2."Порошенко,як міністр, це джекпот, для української політики. Але , на жаль, джекпоти не постійні і чекати наступного було б не розумно".

3."Нові "майдани" не можливі".