173 засідання Українського клубу
"ЛОБІЗМ В УКРАЇНІ – ЗАКОНОДАВЧЕ
РЕГУЛЮВАННЯ І ПРАКТИКА»
17.05.2010
17 травня 2010 року
конференц-залі на Павлівській,18 у Києві
відбулось 173 засідання Українського клубу на тему:
"ЛОБІЗМ В УКРАЇНІ – ЗАКОНОДАВЧЕ
РЕГУЛЮВАННЯ І ПРАКТИКА»
ПРОПОНУЄМО ВАШІЙ УВАЗІ КОРОТКИЙ ВИКЛАД ОБГОВОРЕННЯ
Валентин Колєчкін, політолог
«Лобізм: технології та українські реалії»
Світовий досвід виявляє, що всю сукупність технологій лобіювання умовно можна поділити на три групи:
1. Технологія, яка передбачає своєрідний “обмін” голосування політика з важливого для групи питання на його “популярність”, яка принесе йому перемогу на наступних виборах.
2. Діяльність, спрямована на переконання, зміну думок, а іноді й ціннісних установок осіб, які ухвалюють рішення.
3. Доступ до процесу ухвалення рішень через надання політикові допомоги в аналізі проблеми і підготовці потрібних для її вирішення документів (доповідей, законопроектів та ін.).
Реалізація першого підходу можлива тільки в тому разі, якщо до групи інтересів входить багато учасників і ці учасники добре організовані. Прикладом таких груп можуть бути профспілкові організації, окремі суспільні рухи та громадські організації, політичні партії, не представлені в парламенті. Другий варіант є одним з найбільш демократичних і публічних, оскільки надає широкі можливості для участі в процесі лобіювання представників різних груп інтересів. Утім, його реалізація потребує від груп інтересів чималих зусиль упродовж тривалого часу. Ця технологія, зокрема, передбачає підготовку і поширення серйозних досліджень з питань державної політики, організацію освітніх кампаній, публічні заходи за участі політиків, відомих експертів і представників груп інтересів.
Просування своїх інтересів, яке в Україні називають «українським лобізмом», насправді не є таким. Це відбувається це з двох причин.
Особам, яким потрібно лобіювати свої інтереси зовсім не обов’язково мати посередників для цього, оскільки вони часто самі перебувають при владі і безпосередньо займаються розподілом ресурсів, в отриманні яких вони зацікавлені.
А політичні партії в Україні виступають не об’єктом для професійних лобістів (як це прийнято, наприклад, у США), а безпосереднім суб’єктом лобіювання, однієї із складових «групи тиску». Парламентські ж представники партій — народні депутати — виступають як прямі лобісти. Виходячи з цього, мова може йти не про лобіювання як таке, а про елементарне використання службового становища в особистих цілях.
У парламенті, починаючи з ІІІ скликання, було зареєстровано кілька законопроектів, покликаних легітимізувати контакти політиків і чиновників. Проте всі ці благі починання нічим не закінчилися. Наче й суспільна потреба в законі є, та, з іншого боку, менталітет наш такий, що під словом "лобізм" розуміємо щось погане. Крім цього, ніхто не зацікавлений в чітких правилах гри - ані ті, хто займається лобізмом, ані ті, кого лобіюють. Ясна річ, вітчизняному крупному бізнесу чіткі правила гри невигідні.
Спочатку в Україні має бути завершено прийняття законів, які об’єднані під назвою «податкова реформа», та низка інших законів, які регулюють економічні стосунки.
Якщо прийняти цей закон окремо – це буде неефективно діючий закон, який дуже потрібен суспільству, але, по суті, основна ідея буде знищена.
Проте лобіювання може перетворитися в інститут протекціонізму. За сучасних українських умов, лобісти будуть піклуватися тільки про добробут конкретних промислових груп, оскільки відстоювати інтереси суспільства їм буде економічно невигідно.
У висновку потрібно відзначити, що правове регулювання інституту лобізму відіграє важливу роль. Легалізація лобістської діяльності уможливлює прозорі взаємини влади і бізнесу. Аналіз світової практики виявляє, що зазвичай реалізуються дві основні стратегії в урегулюванні лобістської діяльності. Перша припускає врегулювання з допомогою кількох спеціальних нормативних правових актів окремих питань, пов’язаних з лобістською діяльністю. Наприклад, таких як: порядок реєстрації представників асоціацій, груп і об’єднань, які захищають певні інтереси, при парламентах; межі та параметри взаємин лобістів і представників влади; порядок організації публічних слухань законопроектів. Такий варіант реалізовано в Італії, Німеччині, Франції. Друга стратегія пов’язана з прагненням врегулювати лобістську діяльність в органах влади ухваленням відповідного закону (США, Канада та ін.).
Олексій ВОРОНЕНКО, помічник директора Інституту Горшеніна
Лоббизм, в Украине будет играть все более внушительную роль и пока это будет теневой лоббизм" "До тех пор пока он не будет детенизирован, легалезирован и легитимизирован" "В Украине были попытке вывести лоббизм из тени, с 1993 года законопроекты подавли такие депутаты как - Сумин, Ткачук, Сахно, Шаров и др."
"Уверен, что путь вывода лоббизма из тени будет не простой и скорее всего не быстрый" "Как пример привожу США с 1798 года первая поправка которая дает право гражданам обращатся с жалобами в конгресс. 1876 - закон о лоббизме который не решает проблемы. Дальше поправки 1938, 1946, 1966 больше 100 лет шли к легальному лоббизму. Канада только в 1988 году был принят закон о лоббизме. Франция аж в 1980 начали говрить о легитимном лоббизме, до этого во Франции он вообще внезакона"
"Как вывод считаю единственый выход это постепенная легитимизация лоббизма как явления и вывод его из тени