Думки вголос
(роздуми у Великий піст 2014)
03.03.2014
Шана усим, кого зачислено до «Небесної сотні», бо саме ціною їхніх життів маємо Славу Україні!
Саме з цього хочу почати перший Великопісний матеріал, котрий, маю великі сподівання, стане циклом роздумів до приходу Великодня, як Бог дасть дожити.
Вчора ввечері повертався з церкви додому й став учасником розмови з двома молодиками орієнтовно мого віку. У стані легкого сп’яніння хлопці одразу поставили мені питання влоб: «В кого стріляти?» Як виявилось, вони отримали на наступний вівторок виклик до військкомату з перспективою поїздки до Криму. «Не сезон» можна пожартувати, але нині не до жартів. П’яними переляканими очима дивилися на мене молодики й між нами відбулася коротка розмова:
– - В кого стріляти?
– - Ні в кого.
– - А за кого воювати? За Росію?
– - За себе.
– - Як це?
– - Самостійно приймати рішення, думати, мислити.
– - …
Цей та ряд подібних інших діалогів – породження Майдану. Його поява у листопаді минулого року викликала хвилю піднесення у багатьох, що стрімко зросло 01.12.13 після відомої «кривавої суботи». Цілком логічно, що народ мав надію лише на себе, тому були створені оборонні барикади, загони допомоги з медичної сфери, кухні та підтримання порядку й чистоти. На Майдані були мої брати із сестрами та їхніми маленькими дітьми, а також ще сила молодих та не лише сімей, котрі мали що сказати керівному апаратові держави та сподівалися бути почутими. Тим часом розпочалися силові протистояння на Грушевського. Одним із яскравих мінусів Майдану було те, що керівництво допустило дії молодих осіб у масках, які не обороною займалися, а трощенням та нищенням столичного майна: магазинів, студій ЗМІ. Результат цього всього – «Небесна сотня» і багато виплаканих сліз, які й донині не припиняються лити.
Щодо опозиції: «Батьківщина», «Удар» та «Свобода». Все ж я особисто не побачив у їхніх діях бодай якоїсь єдности та солідарности з народом. Як то кажуть, «під шумок» політики голосними та гарними фразами зіграли на емоціях людей і тепер мають такий бажаний для себе результат. Вони заявляють, що «служать народу», але свою службу слід розпочинати на Майдані – так само потрапляючи під кулі, під удари «Беркуту» й тітушок.
Щодо останніх. Це болючий пласт нашої держави. Як виявилось, ми маємо два типи тітушок. Перші – це відомі хлопці спортивної статури, яких мали найбільше у Маріїнському паркові. Це явні колишні в’язні, особи з наркотичною залежністю, котрі пліч о пліч працюють з міліцією, що загалом не дивно. Більший подив викликає другий пласт – «пасивні тітушки». Це тисячі тих, хто стали учасниками антимайдану. Мені дуже боляче, але серед мого кола спілкування теж виявились такі. Люди, які без жодного сумніву готові продати себе за 200, 500, інколи 1000грн. Ці люди поверталися до своїх міст героями, хизуючись отриманими грошима. «Хліба й видовищ» - увесь зміст та сенс їхнього життя. Це мені нагадало фільм «Гладіатор» - точний сценарій. Бог суддя таким горе-українцям. Поваги вони точно не викликають. Найбільша біда цих людей у тому, що вони навіть не за Росію чи Америку. Вони лише за власний комфорт. Чи здатні такі бодай на якусь любов? Апостол Павло мовить: «Піклування про плоть не обертайте на похоті».
Як всі це добре помітили, влада та силові загони одностайно тримали позицію супротиву Майдану. На фоні цього Полтава зберігала відносну стабільність тиші та спокою, а то вірніше сказати «сонливість». Щоправда, трішки мер понервував, а вся решта пройшла злагоджено.
Очевидною була реакція світу на всі ці події. Доки Росія називала нас «бандерівцями, нацистами, гітлерівцями» та рядом подібних слів, Захід та США дбали про перемир’я та недопущення активних силових дій. Останні дні яскраве підтвердження цьому.
Неабияк порадував мене Вакарчук, котрий весь час закликав людей не вдаватися до паніки та бути поміркованим у своїх діях. Я б ще додав, що кожен має вести не війну з кимось чи з самим собою, а преображати у собі зерно любови – пророщувати колосся добра і ним глушити зло, яке посіяне хибним вихованням, порожньою освітою, байдужістю та ненавистю суспільства. На шляху до цього всього певною допомогою стає порада психолога Еріха Фромма: « шукати зі свого оточення взірців любови, або ж брати приклад з життя тих, хто уже відійшов». Одним із таких прикладів є Матір Тереза, яка несла любов крізь прощення, терпимість, поблажливість.
Як ніколи ми маємо бути надією та допомогою одне одному, єднатися у вірі та розумінні, не вдаватися до самосуду та проявів ненависти з агресією у стані гніву. Бажаю кожному, щоб цей Великий піст став періодом переосмислення себе щодо фактору любови до себе та до оточення зерно цієї любови заколосилося повнотою нових зерен любови!
Слава Україні!
03.03.14 р.Б. (Початок Великого посту)
Полтава