20 років
24.08.2011
Звісно мова піде про нинішнє свято – Незалежність України. Якщо чесно, то у душі жодної радости. І ось пояснення цьому.
Кожна сфера нашої держави про низини відголосками совка.
Освіта плекає манери поневолення свідомости дитини і підкорення під загальну систему.
Медицина відкрито оббирає пацієнтів. Попори надпис над кабінетом УЗД: “Державна медицина – безкоштовно людям”, медсестра вимагає 50грн за обстеження. Та й практично кожен аналіз чи огляд коштує від 20 до 100грн.
Соціальне забезпечення знущається купою паперів та чергами. Більше того, вже ввели подвійні стандарти черг. Візьмемо протезне забезпечення. Спершу було так: лікар дає направлення і ти йдеш на замовлення виробу, а через 30-40 днів отримуєш безкоштовно чудовий протез. Нині маємо інше. Спершу ціла медична комісія тобі дає рекомендацію на виріб, далі райвиконком у певні строки виділяє направлення на завод, а ті теж у тебе приймуть направлення через 6-8 місяців, а ще через рік зроблять замовлення. І все це діє попри загальний державний закон – забезпечення виробами двічі на рік. А пояснення одне – відмивання грошей. Мільйони гривень. Ще варто додати до цього путівки і знову черги. Санаторне лікування передбачається щорічно, але чекати доводиться 7-8 років. Коли ж звертаєшся за щорічною компенсацією, то замість 2-3 тисяч отримуєш 200грн і тебе перекидають знову на кінець черги.
Пригадую, немов у виправдання, сорокарічні блукання Мойсея пустелею. Завданням євреїв було викорінити із себе рабську покору через ізоляцію від інших. Результат був не найкращим. Ми ж не маємо ізоляції, ба так склалося історично та географічно. Найбільш прикро, коли місцеве населення “русского происхождения” у нетверезому стані вчать інших, як жити.
Але не все так погано. Є кілька втішних речей. Бодай все наше населення паспортизоване, напротивагу 50-70 рокам, коли у селян відбирали паспорти, щоб не могли втекти із колгоспу у місто. А кажуть, який чудовий совковий союз.
Радує можливість ходити у вишитій сорочці. І не лише у яке свято чи День вишиванки, як було у педагогічному вузі за мого студентства, а щодня. Совки за це стріляли.
Приємно, що я можу говорити і вимагати від інших у відповідь звучання рідної української мови. Саме мова звучить усе більше. Принаймні там, де я буваю. Більшість моїх російськомовних знайомих у розмові зі мною переходять на українську. Ще трапляються ті, хто телефонує мені, бо саме хоче почути рідну мову.
Зрештою духовність. Я вільно ходжу до церкви. Я вільно молюся. Вільно говорю про Бога. А мою Маму за совка до церкви не пускали, яйця на Великдень фарбувати забороняли, колядувати не давали. І все це контролювали вчителі.
А найбільша утіха сьогодні – салют. Його я люблю. У салюті і є все свято двадцяти років… Небо то наше – Українське!!!