IV
Чи все правильно?
(цикл \"12 днів до Різдва\")
29.12.2011
У період, коли все елементарно валиться з рук, у повному відчаї в нутрі самого себе ми волаємо: “А чи дійсно це є правильно?”
Я продовжую цикл “12 днів до Різдва”. Пишу вже четвертий матеріал, по завершенню якого реалізую 33% задуму. Уже понад 100 дописів розміщено у моєму блозі. Серед них є більш та менш вдаліші. Регулярно я розсилаю інтернет-читачам ті матеріали, відповідно очікуючи на певну реакцію. Одна частина людей просто дякує, ще менша – обговорює, але добра половина – відмовчується. Найцікавіше, що якраз ця “мовчазна частка” першою виражає обурення, коли я не кину чергове посилання. Ось така от картина. Так само і я врешті питаю у довколишньої порожнечі: “Чи все є правильним?”
Все-таки мій цикл стосується апостолів, тому сьогодні я звернуся до постати апостола Фоми – знаного багатьма через своє невірство. Останнє ми й спробуємо з ясувати сьогодні.
Скептицизм та зверхнє ставлення до певної події – це вже наслідок недовіри. Свій початок недовіра бере зі штучного підходу до певної ситуації. Лише на час перевірок, особливо державних установ, усе потрібне починає працювати, діяти, відбуватися у відповідности до графіку. Дотримання дрескоду вважається чи не величезною заслугою, в той час, коли ліпше ходити у зручному, витриманому та фінансово доступному одязі. Авторитети української мови вчителі-філологи у позаурочний час лепечуть іноземною мовою. Подібних прикладів маса. І виховання у нас теж відбувається за подібним зразком. Як часто дитині кажуть: “Сьогодні до нас прийдуть поважні дяді, тож ти і те, і се…” Дитині забороняється бути собою. Чи правильно це? Чи правильно докоряти дитині у її активности, наводячи у приклад спокійного, як двері, хлопчика? Чи правильно шанувальникові року докоряти у цьому, пропагуючи класику чи фольклор? І одна справа, коли все це стосується насправді поверхнєвий питань, але вкрай велика шкода, коли ми дозволяємо собі втручатися у внутрішній світ людини.
Хто не припускався помилок? Риторичне питання. Певно, потреба апостола Фоми побачити на власні очі рани Ісуса теж була своєрідною помилкою. Але її коріння розумів лише Ісус, бо бачив серце апостола, сповнене зневіри до усього світу. Чому декотрі люди потребують переконливих фактів? Бо вони зневірилися. Чому зневірилися? Бо світ криє у собі багато прихованого. Здебільшого ті люди, котрі не женуться за аргументами, – елементарно байдужі. Феном Фоми полягає у тому, що він вірив лише Ісусу, тому чекав саме від Нього пояснень. Віра чомусь конкретному, а не різним речам за різних обставин – зміцнює людину. Коли ми хрестимо дитину від зурочень, святимо паску через традицію, освячуємо хату від домовиків, то тим самим живемо фальшиво, власноруч творячи фальш. Чомусь так часто ми не хочемо чути свого серця, яке багато нам дає. Сьогодні я цілком випадково зустріч чудову знайому, котру не бачив понад рік. Проблема у тому, що в обох нас доволі насичене життя, тому обмаль часу на зустрічі та спілкування. Тож у процесі нинішньої розмови з’ясувалося, що як і всяка нормальна людина, моя знайома має симпатію. Але з цього моменту починається купа проблем. Точніше кажучи, зовнішніх проблем, адже оточення не хоче підтримувати подібних стосунків. Врешті я порадив своїй знайомій просто прислухатися до себе. А помилки… – звісно, вони будуть. Бо хто ж їх не робив. Результат покаже час.
Особисто я не можу сказати, що Фома був чимось гіршим за апостолів, як і будь-хто серед них, зокрема Юда, про якого згодом. Так само і всі люди: є менші, є старші, є начитані, є співочіші, але із жодного не знімається відповідальність за щирість та правдивість перед самим собою.
“Чи все правильно у цьому світі?” – я не можу дати відповіді на це питання. Але радив би слідувати своїй душі, бо це єдине, що у нас лишилося від Бога, звісно якщо ми визнаємо Його. Заслужена артистка України Наталія Май гарно співає: “Умійте прощати, умійте любити!” Саме такі стосунки були у апостола Фоми із Ісусом. Не засуджуйте чужу зневіру, а намагайтеся викорінити її. Успіхів у цьому!
29.12.11р.Б.