МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ творимо МИ всі !..

10.03.2009

Україна !.. Якою я уявляю її, мою Батьківщину ?.. Цілісною, єдиною у своєму прагненні розвиватися, йти вперед, сміливо творити свою майбутнє, спираючись на фундамент минулого. Того минулого, що поєднало нас усіх ще до народження в один народ, з однією місією, одним призначенням – бути щасливими на землі, створеній Богом з такою любов’ю і ніжністю, захопленням і трепетом. Адже як іще пояснити той факт, що саме на цьому клаптику Земної кулі, де живемо ми з вами, є все: п’янкі долини й свіжі гори, неозорі степи й соковиті ліси, ґрунти, напоєні життєдайною вологою, грайливі, дзюркотливі струмки, річки, подекуди статечні, розмірені, а місцями бурхливі й непокірні , та мовчазні, таємничі озера…

Той досвід, що передали нам у спадок наші предки живе в кожному з нас навіть якщо ми цього ще не усвідомили повною мірою, адже він (як і енергія) не береться нізвідки та нікуди не зникає, а лише переходить з одного стану в інший, трансформується і набирає нового образу. Кожен з нас несе в собі досвід усіх своїх предків, а заразом і щось нове, неповторне, відоме тільки йому задля того, щоб принести це у Всесвіт, та передати далі по невпинному ланцюжку життя, надати імпульс новому витку спіралі цивілізаційного розвитку.

У кожному з нас закладена уся мудрість наших попередників , так само як і їхні гени. Байдуже, що вчені цього ще не довели, не все справжнє можна побачити, але лише справжнє можна відчути. Варто зупинитися на мить серед метушні сучасного світу і розкрити в собі непереборну жагу жити й творити свою долю, сміливо й відповідально плести її з кожного дня, кожної миті, наповнювати цим почуттям свідомого Творця кожен свій подих і випромінювати замилування світом, який не може не відповісти взаємністю. Відповідає завжди, але чи пригадуємо ми, що саме зазвичай висловлюємо йому, у яких почуттях зізнаємося ? Чи Любов то, яка має магічну силу: приймати реальність без осуду, без скарг, такою як вона є, трансформуючи світ зовнішній у відповідності до світу внутрішнього.

Що несемо ми у собі в день прийдешній ? Дріб’язковий клопіт, біганину, метушню, гонитву за швидкоплинним. Як часто ми не встигаємо висловлювати любов не те щоб до близьких людей, а навіть до себе. Як часто за браком часу відкладаємо на потім найважливіше – творіння себе як гармонійної особистості, людини люблячої та коханої, неповторної та нездоланної для жодних негараздів, зі сталевим і водночас гнучким стрижнем. А творячи себе, ми творимо реальність довкола. Ми і тільки ми формуємо своє сьогодення, та закладаємо підмурівок для майбутнього своїх дітей, формуємо черговий виток нестримної спіралі життя…

Людина найглибше пізнається через очі, а країна, через очі представників її народу. Тож я хочу читати в очах моїх співвітчизників не втому, розчарування й апатію, зневіру і відчай, мовчазну скаргу на долю, політиків, шефа, родичів чи самих себе, а впевненість у тому, що все залежить від нас, від кожного без виключень, від того наскільки швидко ми позбудемося сміття, яке накопичилося в наших головах та отруює наші душі. Бути щасливим тяжко, адже так нелегко буває відмовитися від можливості пожаліти себе, відмовитися від сп’яніння своїм болем і смутком, від спокуси перекинути тягар власних бід на когось іншого: владу, керівництво, оточення, близьких (список можна продовжувати до нескінченності, та чи варто ?). Лишень звернувши з цього шляху, що веде в безодню, вийдемо на сходинки до щастя.

Хочу бачити Україну сильною, квітучою, бадьоро крокуючою вперед під музику дитячого сміху. Сильна, мисляча, свідома особистість – сильна держава ! Будьмо щасливими і частіше посміхаймося, не завтра, не потім, а вже зараз :)

Нещасть, нещасних людей бути не повинно. Не можна бути нещасним. І щасливою людиною не можна бути випадково - виграти, мов у рулетку, - щасливою людиною треба вміти бути...

Антон Семенович Макаренко (1888-1939)

педагог і письменник