Щастя моє…
23.09.2013
Поступово спливає перший місяць осени і ми працюємо далі. Ми – це аматорський молодіжний театр «Anastasis».
У травні цього року ми були з Олександрою Волаковою у Естонії на театральному фестивалі. Якось їдучи у автобусі, я почав мову про створення свого театру і про назву. Одразу прийшла думка – anastasis, тобто вознесіння, піднесення, чим і є покликання театру. Не лишилося більш нічого, як реалізувати це покликання. Тому 20.08.13 розпочалися репетиції першої роботи театру за участи режисера Каріни Алієвої-Голуб, акторського складу: Вікторії Артемчук, Олександри Волакової, Рустама Дорошенка й звукооператора Богдана Жукевича. Розбір змісту та підтексту обраної п’єси Олексія Арбузова «Мой бедный Марат» проходив на студії Наталії Май. Кілька днів робота йшла своїм логічним ходом. Приємно було, що кожен учасник проекту чітко розумів свою задачу і максимально якісно реалізував її. Але ми мали першу перешкоду – нас «попросили» із робочого кабінету, немов би ми там перебуваємо підпільно й загарбницьки.
Рушили далі і нашим порятунком став Монтессорі-центр «Соняшник». Ще кілька днів якісних репетицій пройшли на користь учасникам. А вже другий тиждень роботи працювали у музеї Короленка.
В силу браку приміщення для репетицій, режисер вистави дала своє житло для підготовки вистави. Але ми отримали нову перешкоду – «хворобу» одного з героїв. Та все ж так мало бути, адже буквально за пару днів ми вже мали не менш достойно кандидатуру – Віктора Бражника. І знову завирувала робота. Невдовзі знову прибула Каріна і ми працювали у мене дома. Неабияк хвилювався Віктор, зосереджено працювала режисер, вражала усіх своєю чіткістю та впевненістю Саша, забував свій текст я. Та ми рухалися вперед, адже прем’єра була не за горами. Паралельно Ігор Лотіш робив афіші та запрошення, журналіст Костянтин Загребельний робив відео-сюжет, свій внесок робили Богдан Колесник, Юрій Жнець та Віталій Голуб.
21.09.13 у Різдво Богородиці зала музею Короленка була вщент заповнена, декотрі люди навіть стояли. Каріна нервувала, Саша була напружена, Віктор хвилювався, Юра мудрував над реквізитом, Богдан медитативно слухав свою музику, а я чекав гостей. Присутність Світлани Долженко неабияк радувала. Тож ми стартували. Люди сміялися і плакали, мовчали і говорили, зосереджувалися і розслаблялися. Люди щиро аплодували стоячи.
Нашим обов’язком було подякувати Каріні Алієвій-Голуб за сумлінну працю у режисурі.
Тож театр «Anastasis» ожив, живе і буде жити далі, даруючи глядачу добро, тепло, любов та щастя!