Голос ранішньої молитви
(цикл)
07.03.2012
Із загальним розвитком цивілізації людство набуло здатности словесно виражати свої міркування, почуття, потреби. І в той час, коли все це відбулося з волі Бога, саме Слово Боже лише подекуди виходить з уст людини. Власне, причина у тому, про що влучно зазначає апостол Павло: «Чим серце повниться – те й уста промовляють». Я не кажу про буквальне промовляння фраз типу: «Боже допоможи. Господь з тобою» та подібних. Слово Боже – це слова любови одне до одного. Дуже вдалою є історія про те, як до античного філософа прийшов чоловік із потребою пожалітися на когось. Філософ одразу перебив чоловіка, питаннями: «А чи дійсно варто казати те, що ти хочеш казати? Чи допоможе комусь, сказане тобою? Чи принесе це радість у світ?» Недоліки мала і продовжує мати кожна людина. Але коли ми говоримо лише про недоліки, як почасти і буває, то все наше життя стає суцільним недоліком. Уміння вимовити людині слово любови всупереч усьому – оце і є Слово Боже. По собі знаю, що це достатньо тяжко, однак з Богом можна все – «накажи горі зрушити з місця і вона у той же час зрушить».
Тож наше мовлення. Хтось черпає його лише із бесід з рідними та близькими. Ще хтось регулярно читає, поповнюючи словниковий запас, удосконалюючи будову речень. І одиниці самі пишуть, стаючи творцями нового, ще ніким не мовленого слова, як то вдало виходить у декотрих поетів: «не дивись на мене так привітно – яблунево-цвітно». Поза цим усим, щоб мовити Слово Боже, варто вдатися до читання відповідної літератури та бесід аналогічної тематики. День, у більш-менш віруючою людини розпочинається із молитовного правила, укладеного далеко до нас поводирями церкви. Як на мене, подібне правило служить людині певною настановою для грядущого, міцною твердинею усих майбутніх справ та слів. Власне, цим циклом я й хочу зосередити увагу читача окремо на кожній молитві та моментах, котрі у моєму особистому житті відіграв голос ранішньої молитви.
30.01.12р.Б. Прп. Антонія Великого
(Харків)
I
Молитва 1, св. Макарія Великого
«Боже, очисти мене грішного, бо я ніколи нічого доброго не вчинив перед Тобою, але визволи мене від усякого злого, і нехай буде в мені воля Твоя, щоб неосудно я відкрив уста мої грішні і славив святе ім’я Твоє – Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь»
Перша фраза наведеної молитви одразу ставить людину перед фактом, що вона грішна. Варто зауважити, що поняття «гріх» непоодиноку трактують у хибному руслі. Гріховність – помилкове бачення, а відповідно й діяльність людини. Антипод цьому – досконалість. У той же час відомо, що єдиним досконалим є лише Бог. Однак, це не є перешкодою прагненню досконалости, тобто Творця. Відповідне й прохання: «очисти мене». Лише вода здатна омити бруд, лише страва здатна наситити і лише Бог здатен творити у нас досконалість. Може виникнути питання: «Як можна творити досконалість, коли людина не здатна бути такою?» Тут дозволю собі поринути у сферу філософії. Існує такий термін «релятивація» – теорія відносности. Сутність цієї теорії у тім, що будь-що довкола нас є відносним стосовно чогось. Так само і досконалість. Коли ми пригадаємо певні Біблійні образи, то зможемо наочно збагнути цю відносність. Достатньо поширеними є згадки про Йосипа, котрого брати продають у рабство через заздрість. Ми призвичаїлись розглядати цю ситуацію під певним кутом зору. Якщо ж опишемо життя Йосипа з людської точки зору, то будемо праві, коли назвемо його улюбленцем батька, стікачем, а врешті й зухвальцем. Відносно братів Йосип зовсім не був досконалим. Коли ж до цієї історії додамо іще одну фразу із наведеної молитви: «нехай буде в мені воля Твоя», котра так само присутня у поширеній молитві «Отче наш», то цілком погодимося, що волю Отця Небесного не так легко прийняти. Доля Йосипа була саме волею Бога і у очах Творця, тобто відносно творця, Йосип був у цім досконалим. Аналогію можемо спостерігати у постатях Давида, Соломона, Юди, жінок із роду Ісуса: Тамари, Рахав, Урії.
Можливо, всі ці речі значно легше буде збагнути, коли в один ряд поставимо поняття: «святий», «досконалий», «інакший». Всі ці терміни цілком ідентичні. Свідомо повнити та плекати Любов – оце і є досконалість людини. Особисто я ще полюбляю фразу: «Речі варто називати своїми іменами» – поводитися природно. Бог створив природу, елементом чого є ми, а все штучне не є волею Творця. Знову ж таки, я не хочу щоби читач хибно уявляв собі поняття «штучне» у контексті ГМО, синтетика. Штучне, себто не воля Бога – коли постує хворий, старий, малий. Лише природа має свою точну сутність, про що свідчить унікальна будова будь-якого живого організму. Штучність руйнує все це, непоодиноко прикриваючись духовністю. Але я вкотре і вкотре наголошую, що духовність – це здатність унікально споглядати світ.
Так можна щоразу ходити довкола одного і того ж самого, чим почасти і займається людина, тримаючись своїх переконань, стереотипів, заземлености, недалекоглядности. Досконалости прагнуть одиниці, але відносно людей, усіляко догоджаючи бездумним прагненням. Головне не забувати, що вибір завше є!
03.02.12р.Б. Максима сповідника, мч. Євгенія
(Харків)