До роздумів
17.03.2010
1999, «хрещений батько» В.Януковича в політиці, Л.Кучма, в книзі «Про найголовніше», характеризував Конституцію як креслення загальної споруди. Споруди, що уособлює українську державу, її громадян.
Через 11 років, 2010, соратники Віктора Федоровича, Партія регіонів і Ко нехтують кресленнями. Кучма для них друг та політична доцільність – дорожча. Підкреслюю, політична доцільність і аж ніяк не істина Арістотелівського стилю.
Очевидно, на виправдання цьому можна говорити, що це не вперше. Були прецеденти при Ющенко, Тимошенко. Очевидно, як це робиться, можна апелювати до політичної доцільності заради суспільного блага. Але все це – фальш. Фальш, яка зі слів Кроткого, подібна автомобільній змазці, для зменшення тертя. Між ким? Чим? Групами інтересів, електоратом, суспільством в цілому.
Партія регіонів вносить правки до правил, за якими в попередній партії, її кандидат переміг. Що дозволяє їм це робити? По перше, недосконалість креслення періоду Кучми і не тільки його, себто Конституції. Не може в Конституції бути записано що Конституційний склад ВРУ - 450 народних депутатів, які обираються на основі рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Депутати не є основними суб’єктами виборчого процесу. При мажоритарній системі – однозначно, але не в умовах української пропорційності. Такі ж «не дописки» зустрічаються і в інших статтях, що відкриває можливість до спотвореного трактування Основного закону, так як у випадку з 83 статтею.
По друге,відсутність політичної традиції та нівелювання координат правової системи.
По третє, сьогоднішня опозиція, яка у владних умовах сама не проти була схиляти Конституцію на свій бік. Як наслідок, їх сьогоднішня позиція – безапеляційна. Але що найголовніше, основний мотив зміни під себе конституційних норм владою - проблема нездатності вироблення політичної волі.
Підписавши зміни до регламенту ВРУ В.Янукович заклав небезпечний прецедент. І якщо цього разу, з його допомогою він отримав коаліцію, уряд (підкреслюю не Україна, а Янукович), то завтра, з тією ж силою дії прецеденту він їх може втратити.
Як швидко це станеться? Гадаю, що перспективи найближчих років є. І питання не в тому, що прийде Тимошенко чи хто інший і почнуть перекроювати парламент та уряд за власним сценарієм. Проблема в тому, що влада сьогодення нездатна відчувати громадський інтерес. Вона не може давати відповіді на питання, проблеми світового характеру, що трансформовані через призму світоглядних позицій українства. Чи то б взяти питання колективної безпеки, чи аспект об’єднаної Європи. Влада Януковича – це організм, що функціонує з допомогою апарату штучного дихання: гроші, ресурси і тд. У них немає головного – ідеї, бачення. Апріорі – вона не може з’явитись в еліти, система цінностей котрої відбулася, віджила і перебуває на стадії «заката».
Для того, щоб проводити реформи, декларовані на ряду із справедливістю (не сумісні речі) новоствореною коаліцією, потрібні зміни. Адже зміни це вдосконалення. Щоб провести реформи потрібне ідейне вдосконалення. Сьогоднішня влада не в змозі його запропонувати.
Саме тому, найближчою перспективою варто ставити модернізованість української владної еліти. Спочатку – це синтез ідейності молодого покоління та забюрократизованого старого номенклорату, що прослідковується уже зараз. Згодом, влада генно продукована цінностями незалежної, суверенної України. В ній не буде Януковича, Тимошенко, Тигіпка і решти «пережитків минулого». Питання не в них. Україна переживе кардинальну трансформацію світоглядного поля українського виборця. Носій влади народ, інструмент носія влади – виборець. Саме від рівня його національних, правових, політичних та культурних усвідомлень власного «Я» та держави Україна залежатиме майбутнє модернізованої української еліти державників та політичних діячів.
Євген Заїка