день шостий

06.02.2009

Цей тиждень перебіг як в калейдоскопі. В темпі. Це добре. Шкода лиш, що мало часу або й нема зовсім на культурні події, на літературу. Але то таке. Як хочеш пса вдерити, бука найдеш. Сьогодні записав чергову програму. Були Юрій Сомотов і Валентин Сердюк. Слабенькі. Тілівізор якось гамцяє ораторські здібності. А коли учасники телепрограми "не запалюють і не горять", то й мені тяжко. Але, здається, витяг. Завтра побачим. Зустрівся з Маєю Манько зі Старшокласника. Маємо намір поновити літературний конкурс на радіо. Пора. Він дав чимало талантів і імен: Юрій Синенький, Юлія Шешуряк, Костя Басистий, Петро Щербина, Надія Калениченко, Максим Лижов, Артем Захарченко, Аліна Акуленко, Юрій Сегеда... Їхні долі склалися по ріжному, але ми кожному дали шанс. Тепер цей шанс треба дати іншим. Тим більше, в нас є вагомі ресурси -- сайт, ґазета, журнал, видавництво. Провели секретаріат Громадської конституційної ради. Конструктивно. Були Олексій Усачов, Тарас Рондзістий, Олег Матківський, Вероніка Конончук та Ігор Філіпенко. На диво злагоджено обговорили важкі праґматично-економічні питання. І є порозуміння. Зі скрипом іде трансформація Української партії у щось більш прийнятне для політичного інструментування. Дискутую з Гацьком. Не депутатом, а лідером Демальянсу. З перемінним успіхом. Він питає -- а в чому тут твій інтерес? І в мене нема на то відповіді -- бо у мене нема особистого інтересу. Як не дико це звучить. Всі певні на 200 відсотків, що ми Українським клубом заробляєм, інші , що відробляєм. Ще інші -- що рвемось в політичні розклади. А ми просто чесно, послідовно,свідомо і професійно провадимо українську політику. Ото й усього. Середовище Ярвалу і чомусь Рибалко неадекватно сприйняли появу інформцентру НАЦІЯ. Довелось пояснити, що ми не для себе це робимо, а для нації. Наступний тиждень важкий -- поїздка в Західну Україну. Але треба й нам від княжого Києва відпочити, і йому від нас. Як там Руслан Фуфалько (на фото зі своєю Софійкою) у Мілані консулює? На відміну від невдячного Шльоні, пам'ятає про мене і не цураєсь. Колись зателефонував мені теперішній посол у Вірменії Олександер Божко і запросив до МЗС на працю. Я порекомендував Руслана. І не помилився. Може, то його, а не моє життя -- дипломатом. Хоча Михайло Ратушний спить і бачить себе послом десь. Сергій Руденко просить творів для Буквоїда свого. Це спонукає до редакторської праці над своїми творами. Сьогодні Оксани. Моя Оксаночка впоїла мене добрим білим вином. Добраніч.

Література -- моє покликання, політика -- мій обов'язок.