Знову до Харкова

24.09.2012

22.09.12 у наступний після Різдва Богородиці ранок я вирушив потягом до Харкова на засідання круглого столу «Християнська молодь України в ситуації соціяльних конфліктів», організатором чого стала молодь свято Дмитрівського храму УАПЦ м. Харків.

            Як і належить, вранці була відправлена літургія, котру служив архиєпископ Ігор Ісіченко із настоятелем храму о. Віталієм Зубаком. А вже, власне, опівдні розпочалася у братській кімнаті робота круглого столу, котру очолив пан Олексій Слободенюк. Чітко дотримуючись регламенту, перша взяла слово доповідач Олена Руда (письменниця, випускниця філфаку університету Каразіна, студентка колегії патріярха Мстислава). Висвітлюючи тему «Християнський кітч», Олена (на світлині) спершу розтлумачила аудиторії, що кітч – це несправжнє мистецтво, імітація стилю, пародія високого та піднесеного. Наводячи приклади кітчу, Олена розповіла про його різновиди. Особисто я іще пригадав із випущеного у переліку, сигарети «Православные» (МП). І, як на мене, вся проблема починається із елементарного натільного хрестика та обрядовірства. Перебираючи різновиди та форми хрестиків, людина перетворює його у елемент біжутерії, поширюючи власні інтереси на ряд подібних речей. У той же час не можна однозначно відмовитися від кітчу у християнстві, адже ним виступає нагальне опредметнення духовного досвіду. Серед нині поширених прикладів псевдо-кітчу Олена вказала ікону Богородиці, присвячену Євро 2012, котру зобразив Буковинський священик о. Василь Стефурак. А також перелік можна продовжити флешами, запальничками, підсвічниками, нижньою білизною подібного зразка. За альтернативу боротьби із подібним, Олена запропонувала 13 главу першого послання апостола Павла до Коринтян, де мовиться про любов до ближнього, а не обрядовірства. Пан В’ячеслав Труш поцікавився чи маємо ми відсіювати від християнської громади подібних поціновувачів кітчу, на що я пригадав притчу про кукіль, з чим не варто поспішати. Архиєпископ Ігор Ісіченко на підтримку Олені наголосив, що варто розрізняти кітч із мистецтвом та не забувати про покликання церкви навертати людей до справжнього, напротивагу кітчу, котрий спрямовує нас у фальшивий світ сакрального гламуру.

            Доповідь Ігора Капустянського (студента колегії патріярха Мстислава) стосувалася жіночих об’єднань, що особливо останні роки активно позиціонують себе у релігійному світі, не визнаючи багатьох його дій, а відтак і виражаючи протест: акція у храмі Хреста Спасителя, обрізаний хрест жертвам голодомору, зустріч Кирила у Борисполі. Ігор наголосив, що жодна країна не виступила проти поведінки дівчат, але натомість виразились щодо судів та знущання над активістками. Відтак, маємо проблему не у самому вчинкові, а реакції спільноти на все це. Мені здається, що такі дії впливають на виховання молоді. Мисляча людина задумається над тим, що очевидно у церкві, особливо МП діється далеко не Божа справа, про що і намагалися сказати дівчата. Очевидно, що їхні вчинки далеко не найвдаліші, але все ж це стимулює до роздумів, висновків, дій.

            Третій доповідач Юрій Пономаренко (громадський діяч) говорив про політичне життя християнина, котрий заповідь «шануй батька і матір» має поширювати на всю спільноту. Відтак, «вибори – це християнська позиція» наголосив пан Юрій. Чомусь я пригадав слова Ісуса: «Тож віддайте кесареві кесареве, а Богу Боже».

            Євген Журер (поет) змалював ситуацію наявности громадських молодіжних організацій християнського зразка. У той час, коли католицький та протестантський світ просто пістріє молодіжними об’єднаннями, у православ’ї спостерігаємо кардинально протилежну ситуацію. Особисто мені здається, що причина існує у двох векторах. По-перше, відсутній діялог виключно всієї молоді УАПЦ. По-друге, варто тісно контактувати із ГО старшого покоління, що дасть змогу плідніше організувати роботу новоствореного об’єднання.

            П’ята доповідач Ксенія Підопригора (студентка філфаку університету Каразіна, журналіст місцевої медичної газети) висвітлила тему: «Небезпека молодіжних субкультур». Ксенія спинилася на окремих найпоширеніших напрямках: хіпі, панки, скін-хеки, емо. «Подібні угруповування виробляють у людині алко-, нарко-, тютюно- залежність, пропагують вільний секс, прививають насилля, агресію, ведуть до суїцидів» зауважила доповідачка. У той же час я можу дещо заперечити, але всі ці тенденції можна так само спостерігати й далеко за межами подібних об’єднань. Найперше, проблема у тому, що підліток має брак у спілкуванні, належній увазі, відповідному вихованні. У пошуках компенсації, котра видається доволі цікавою, діти й потрапляють у відповідне оточення.  Я б сказав, що субкультури – це психологічна проблема, котру має вирішувати християнин, ідучи на контакт. Власне у тому й проблема, що ми збоку спостерігаємо, а подекуди навіть висловлюємо обурення подібною категорією людей, натомість просто взявши й поспілкувавшись раз, другий. Говорю про це, бо сам не маю і не мав ніякого негативу до субкультур, але часто спілкуюся з різними представниками і досягаю бажаного результату.   

            Заключна доповідь круглого столу була з уст В’ячеслава Труша (історика) про музичні молодіжні уподобання. З одного боку передбачено пан В’ячеслав почав говорити про тяжку музику, котру не так легко збагнути через відсутність мелодії, особливого змісту. Але доповідач швидше виступив на захист цього, аргументувавши, що така музика є щирим протестом, чого зовсім не можна сказати про шансон, сповнений сатанизму.

            Круглий стіл викликав чимало ідей, думок, пропозицій, а найперше – змусив замислитися кожного присутнього над тим, в чому є недопрацювання із вказаного у нас самих і як нести Слово Боже у молодіжні кола.

 

24.09.12р.Б. Прп. Феодори Олександрійської

(Полтава)