Є що згадати...
25.04.2012
Минулий тиждень мого життя увінчався двома особливими рідкісними подіями. Насправді, ми часто нарікаємо, коли чогось хорошого, дійсно приємного нам – мало. Відтак, доводиться багато працювати, чекати, сподіватися задля отримання бажаного. Та, власне, саме подібне й цінується нами завдяки усвідомленню унікальности та непересічности. У той час, коли б здавалось довкола тебе є маса людей, як же таки бракує спілкування. Живого, природного, невимушеного та щирого спілкування. Бо саме останнє ти й пригадуєш собі подекуди перед сном, у тривалій дорозі, працюючи на полі.
«Є що згадати» – отим «Є» постає ніщо інше як любов. Де була любов у всій її повноті – там лишиться спомин, вічний спомин. Так для мене буде вічним спомином Світлий тиждень 2012р, котрий подарував одразу два дарунка.
Як на мене, щось особливе у своїй довершенности не потребує тривалого часу. (Пригадую книгу Коельо «11хвилин») Тому 10хв раз у два роки теж є особливим часом. Саме 10хв тривала моя довгоочікувана зустріч із Оксаною Юхимович. Років 4 тому ми познайомилися і я присвятив Оксані книжку «Замість метаної». Дуже скоро наші шляхи розійшлися і я перестав бачити Оксану. І ось нарешті зустріч. Виснажена материнством та напоєна весною – такою я побачив Оксану. Звісно складно виховувати маленького сина (на фото) й водночас навчатися у вузі, але весна дивовижним чином усе те збалансовує… Десять хвилин промайнули миттєво, але встигли закарбуватися у моїй пам’яті назавше.
Тим часом природа буяє первоцвітами абрикоси, вишні, бузини. То є унікальний витвір природи, серед чого людина – найдосконаліша. Особливо коли то дитя – щире, чисте, люб’язне. Неначе янголям була Мілана Голуб на власних хрестинах у храмі святого Юрія УАПЦ у Полтаві. Її батьки Віталій та Каріна наважились на рішучий крок і таки охрестили шестимісячну донечку. З неабиякою уважністю та спокоєм Мілана спостерігала за усим процесом. Більше того, як воно і має бути, плювала на сатану. Воно то смішно було спостерігати, але маю надію що відповідна позиція щодо зла у Мілани утвердиться на все життя. Звісно, неабияка відповідальність лягає на плечі хрещених батьків – Світлани, Анжели, Олександра та мене.
Народжена у Христі Мілана, забуяла первоцвітом, якість плоду котрого залежить від усих нас. Такі моменти не забуваються.
Живіте і згадуйте усю ту любов, котру вам дарує повсякчас доля!
25.04.12 р.Б. Прп. Василя