Лист X
01.10.2014
«Дякуйте Господу, добрий бо Він, бо навіки Його милосердя!» (Псалом 105:1)
Так гласить цей місяць. Як на мене, то подібні слова ми маємо приміряти не лише щодо Бога, а й до себе застосовувати. Адже не слід забувати, що всі ми - Господнє творіння, а отже - Його добро і милосердя перебуває у нас. Це можна перевірити лише у один спосіб – безпосередньо застосувавши подібні знання у буденному досвіді. Принагідно хочу згадати свою недавню поїздку до одного з районних центрів Полтавської области. Мали зустріч з особами похилого віку, котрі займаються віршуванням. Певним лозунгом спільного заходу були слова: «Підіймаємо рівень духовности». З усього почутого і побаченого я зробив висновок, що рівень духовности не підіймається. Складність у тому, що люди не розуміють змісту духовности. Традиційно її протиставляють буденній роботі, матеріальному збагаченню. Але духовність – це форма свідомости, наповнена любови. Свідомість – спектр цінностей конкретної особи. Відтак, підіймати рівень духовности – це свідомо розширювати спектр любови через доброту і милосердя. Одночасно із тим слід цінувати людей довкола, котрі дарують нам своє добро, приймаючи нас такими, якими ми є, та милосердя, зважаючи на нашу слабкість.
Також окрему увагу хочу звернути на слово «навіки». У своїх прагненнях та обіцянках ми зарікаємося щодо безповоротності дій, але ледь не наступний крок свідчить про кардинальну протилежність. Вік – насправді доволі відносний критерій часового простору, але за умов здорового глузду ми можемо говорити лише за тривалість власного життя. А кому воно відоме? Входить, що маємо фальш. Та все ж ні, адже у слові «навіки» перед людиною криється зобов’язання щодо дотримання свого слова, скільки того потребують обставини та довколишні умови. У цьому всьому неабияку роль відіграють обіцянки. Я часто звертаюся до цієї теми, адже досвід обіцянок у моєму житті доволі гіркий. Люди так часто і ревно обіцяють, але все це стає лише порожніми словами. І тут існує очевидне пояснення – відсутність любови. Адже коли ми маємо певні відчуття до людини, то робимо максимум можливого зі свого боку, аби наші обіцянки були зреалізовані. Мова не лише про стосунки симпатій, а любов всезагальну, вселюдську, котра не має меж та бар’єрів. Це теж ключовий показник того, що обіцянки слід виконувати перед кожною особою, котрій ми давали їх, а не займатися вибірковим підходом до ситуації. Адже усі заслуговують на любов до себе.
Бути вдячним – це плекати у собі цінности добра та милосердя, котрими щиро ділитися з оточенням, не зважаючи на ряд умовностей та обставин.
15.10.13 р. Б. Свщмч. Кипріяна
(Полтава)