Дар вдячности
23.12.2012
12. Коли він входив в одне село, вийшло йому назустріч десять прокажених, що стояли здалека. 13. Вони піднесли голос і казали: “Ісусе, Наставнику, змилуйся над нами!” 14. Побачивши їх, він промовив: “Ідіть та покажіться священикам.” І сталось, як вони йшли, очистилися. 15. Один же з них, побачивши, що видужав, повернувся, славлячи великим голосом Бога. 16. І припав лицем до ніг Ісуса, почав йому дякувати. Він був самарянин. 17. Озвавсь Ісус і каже: “Хіба не десять очистилось? Де ж дев'ять? 18. І не знайшовся між ними, щоб повернутись, Богові хвалу воздати, ніхто інший, окрім цього чужинця?” 19. І він сказав до нього: “Встань, іди: віра твоя спасла тебе.”
Слава Ісусу Христу, дорогі брати і сестри!
Згадуючи про піст, асоціативно пересічна людина одразу згадує для себе усілякі обмеження щодо харчового раціону, більш оцерковлена людина також може додати до списку обмежень розваги, веселощі, весілля. Так собі виходить, що піст постає у буденному житті, як такий собі період обмежень. Однак, покликання посту – дати змогу людині зосередитися на самій собі, зосередитися на власному внутрішньому світі. Піст – це унікальна змога проаналізувати себе. Власне аналіз полягає у тих цінностях, котрі плекає наша свідомість під впливом довколишнього світу. Безумовно, весь спектр як позитивних, так і негативних цінностей не так просто та легко осягнути одноразовою постовою акцією. Отже сьогодні ми з вами разом розглянемо лише одну із цінностей – вдячність.
Уміння дякувати нам прищеплюють батьки та вчителі змалечку. Варто визнати, що часто на вулиці батьки дітям нагадують, що слід подякувати за той чи інший дарунок, за певну допомогу, підтримку з боку інших, старших. Та чи достатньо цього? Так само й ревний християнин у своїй молитовні практиці так само часто дякує словесно Богові за все дароване Ним. І знову ж таки: чи достатньо цього?
Сьогоднішнім Євангельським читанням ми відкриваємо для себе Господню інтерпретацію подяки. Перш за все ми з вами знову зустрічаємося із образом самарянина – представником далекого за віросповіданням для юдеїв народу. Особа, від якої, здавалось би, ніхто не очікує навіть жодної подяки, переосмислила та прийшла віддячити Ісусу за спасіння. У відповідь самарянин чує: «Віра твоя спасла тебе». Визнання Месії над собою та вдячність – знак віри. В чому ж актуальність цієї ситуації для людини сьогодення?
На перший погляд здається, що Ісус відійшов й тепер дякувати немає кому й чому, але ж по собі Вчитель лишає Церкву – зібрання послідовників Христової віри. Саме Церква постає посередником між людиною та Богом, а тому вдячність виражається саме їй. Як мовить Ісус: «Не словом, а ділом» й тому вдячність – це реальні справи підтримки громади. Це б я назвав таким собі зовнішнім виявом вдячности. Логічно, що буде й внутрішній вияв вдячности. Мова стосується життя конкретної громади. Приходячи до храму, людина лишається сама собою. Повнота людини – усі її позитивні та негативні якости, риси. Відтак завдання ближнього – приймати кожного у всій його повноті. Яка ж у цьому всьому вдячність? У сьогоднішньому Апостолі були слова: «любов – сукупність досконалости». Досконалість складається із уміння стримувати себе, плекати терпіння, дбати про розуміння, виявляти поблажливість. Так, як Ісусова апостольська громада мала повноту любови поміж себе, так і ми, як послідовники, маємо зобов’язання приймати ближнього таким, яким він постає перед нами. Вдячність Богови за те, що Він посилає нам саме таких людей, творячи громаду й удосконалюючи кожного з нас.
Як я уже мовив, не так легко та швидко викорінити усі свої недоліки та виплекати цінности Божі. Та бодай збагнути для себе та реалізувати якість вдячности бажаю вам усим, у що щиро вірю та сподіваюся на підтримку у цьому з боку Господа!
Слава Ісусу Христу!
23.12.12 р.Б. Мчч. Мини, Єрмогена, Євграфа
(Полтава)