ЖИТИ З ПРИСМАКОМ СМЕРТИ

06.02.2014

ВІДДАЙ ЖИТТЯ ЗА НАЦІЮ під МЕЛОДІЮ Скорика стало нашим постійним зверненням і до себе і до кождого українця.

Тепер це звернення наповнилось зловісним змістом -- у мирному Києві, в раї божому -- УкРАїні -- люди віддають життя здоров'я свободу за НАЦІЮ.

Відтепер життя кождого сучасного українця триватиме з присмаком смерти.

Маючи 45 літ пам'ятаю про смерть щодня. Вона змушує здійснювати задумане, прощатися з непосутніми, боротись за глибинних, тішитись звичайним, бачити світле, чути музику, смакувати воду джерела Святого Миколая промиваючи очі і заживати ложку меду, молитися Богові і вірити тільки йому, тішитись з мистецтва і родини, мандрувати і творити своє життя з присмаком смерти.

Ціле життя непокоїть дві речі -- гординя і самота.

Гріх гордині -- найгірше що може бути. Як її збутись, витоптати з себе, випалити в душі словом і голосом? Тяжко.

Гріх самоти, подекуди солодкої на смак, необхідної, але й болючої, тяжкої, нерадісної -- це тягар з самого дитинства. Небагато людей розуміють свою роль і призначення своє у поруйнуванні чиєїсь -- і своєї теж -- самоти : словом, цікавістю, подарунком, розділеним хлібом і вином, радістю спілкування.

Бог знає що робить, коли зводить людей докупи. І ніколи не помиляється.

Помиляються люди -- через гроші, брехню і гординю.

В 30 років, мабуть, ще можна собі дозволити таку розкіш. У 45 уже ні.

Що головне для людини? Бути щасливою і мати радість від цього.

Чи можливо бути щасливим в гордині? Ні, ніколи.

Чи можливо бути щасливим у самоті? ні, ніколи.

Самота не рятує від гордині а гординя від самоти -- тільки любов і розуміння.

Ті, що віддали своє життя за Націю, блаженні в Господі, бо він вибрав їх, а не нас.

Але ми прийдемо до них там і вони запитають нас при порозі -- що там в Нації, як?

І від того, що ми їм скажемо там залежить, як прожиємо тут з присмаком смерти.

Ісус заповів нам НЕ БІЙСЯ.

Боже. порятуй мене від друзів. Ворогів я понищу сам. Вольтер.