Піднімали рівень духовности…
09.10.2013
Саме так визначили зміст літературно-поетичного заходу відвідувачі територіального центру для людей похилого віку та з фізичними обмеженнями Новосанжарського району Полтавської области.
Сам захід відбувався погожого восьмого жовтневого дня і зустрічала невелику делегацію гостей працівник терцентру Оксана Червона. А гостями були: подружжя Несмашних з Лубенщини, голова Полтавського обласного осередку ВОІ СОІУ Сергій Чумак та я. У затишній теплій кімнаті чекала нас когорта людей похилого віку. Не розхолоджуючись, ми одразу розпочали захід. Першою слово взяла Галина Несмашна, прочитавши авторський вірш «Сорочинський ярмарок», за чим до слова долучилися представники місцевого осередку літературної студії «Сива ластівка». Виступило чимало присутніх: Любов Давиденко, Валентина Кучинська, Тамара Горєва, Ольга Титаренко, Ганна Демиденко, Лариса Сосна. З цих виступів я зробив висновок, що ледь не 90% жителів села бодай якоюсь мірою родичі Бориса Олійника. Серйозний культ поета. Мене це мало тішить.
Окремо хочу згадати виступ Миколи Копайченка, котрий слізно читав російськомовний вірш із ключовою фразою: «хотят ли русские войны?» Цілком розумію, що основна частина присутніх родом із совєтів, про що вони самі казали, але ж покликання літератури у проваджені слова правди в суголосності з сучасністю. Після усих вчинків східного сусіда ще й читати про «миролюбивість» – це повний абсурд. Мені було прикро, що сивочолий ветеран освіти пропагує таку ідеологію і йому за це аплодують.
Але у той же час хорошою відповіддю на цей виступ стала фраза Тетяни Давиденко: «Моя хата скраю – я перший стріляю». Звісно, радикально й далеко не суголосно із рівнем духовности, але влучно та показово, що сколихнуло багатьох присутніх.
Родзинкою заходу, як на мене, став Віталій Чіпіжний, котрий спершу чітко розмежував поняття «римувальник» та «поет», давши зрозуміти, що у залі таки доволі мало поетів. Свою промову пан Віталій продовжив читанням коротких авторських сонетів, котрі ми навіть пригадували ще дорогою до Полтави.
Завершував захід Сергій Чумак, запропонувавши загалові пісню «Мрія» під власний музичний супровід на гітарі.
Дорогою додому, я обмірковував побачене та почуте і зробив для себе висновок: було багато мовленого, але про любов жодного слова. Нехай говорили про відданість Україні, її землі, але теми живих людських стосунків так ніхто й не порушив. Буденні клопоти, власний інтерес та зиск – це риса сучасного жителя районного центру. А духовність так і не підняли, бо не було чого підіймати…
09.10.13 р. Б. ап. Марка
(Полтава)