Проповідь на тему: \"Багато званих, але мало вибраних\"
09.09.2012
Слава Ісусу Христу, дорогі брати і сестри!
Певно кожен з посеред вас може пригадати ті моменти, коли недуга, родинні обставини, непередбачуваний клопіт перешкодили у запланованому відвідуванні театру, танців, чийогось дня народження, але найперше – церкви. Лишаючись сам на сам зі своїми думками, у подібні моменти обмірковуємо причини, котрі перешкодили запланованому. Розуміємо, що чимало залежало від нас самих, адже ми лінувалися, виразили байдужість, безвідповідальність. Якою ж є радість, коли лунає дзвінок від друга, когось із родичів і нами цікавляться, кличуть завітати іншим разом.
Щойно ми чули слова «багато званих». Справді, нас і не лише нас кличуть до вузу, на роботу, вступати до партії, до церкви. Людина, котра за своєю природою є вільною, має потребу у так само вільному прийнятті певного рішення. Приходячи до храму, ми вже робимо перший крок до Бога. Але як у магазині ми не стаємо покупцями, доки не зробили першу покупку, так і християнином не є той, хто бездіяльно споглядає за довколишніми процесами: виголосами священика, співом хору.
Згадаймо громаду 12-ти апостолів. Певною мірою це була чимала група людей, котрий кликав у свій час Ісус, бо мав потребу у кожному, як і має потребу у всіх нас. Але не варто забувати, що та потреба відображається у діяльности. Мало просто прийти у неділю до церкви та постояти кілька годин, причаститися. Говорячи про світильник, котрий має світити усим, Ісус закликає і чекає від нас діяльности так само поза межами храму: у транспорті, на роботі, на вулиці, дома.
Чому ж фраза «багато званих, але мало вибраних» лишається актуальною у сьогоденні?
Існує категорія людей, котрі полюбляють, як на мене зовсім бездумно, заявляти: «Бог у мене в серці, тому я не маю жодної потреби відвідувати церкву». Бог має бути у серці й це дуже добре, коли так є, але подібні звуться святими. Як знаємо – це одиниці. Решта – сповнені незнання. Такі піддаються ризику бути необраними, адже Господь обирає за певними критеріями. Які ж вони?
Мої знайомі із Зінківського району займаються масовим розведенням індиків. Подекуди мені доводилось пасти маленьких індичат. Серед них є такі, що з обережністю, особливим трепетом підходять до індички та ходять між своїми ровесниками. Але також є ті, хто напролом біжить, збурюючи увесь гурт. Щось подібне можемо спостерігати й у церкві. Запалені власним інтересом, з повною байдужістю до інших, одні біжать ставити свічку, покласти записку з поминаннями. Але значно приємніше спостерігати за тими, хто з уважністю й трепетом намагається допомогти, догодити іншим. Покликані Богом до церкви, ми приходимо сюди не просто віддати данину традиції та стати елементом обряду, а з’єднатися в одну родину з рештою присутніх через спільну молитву, через добру справу, через увагу одне до одного, через любов. Це один із критеріїв вибору Господа.
Не менш вагомим критерієм ще є наша жертовність. Розпланувавши свій день, ми намагаємося чітко слідувати кожному пункту. Поспішаючи до магазину, де по акційній ціні продають цукор, зустрічаємо колишнього однокласника. Чи вистачить у нас сили зупинитися для розмови, можливо тривалої? Побіжимо далі за акційним цукром чи, помітивши у очах однокласника потребу поговорити, лишимось? Нам так хочеться щоб обирали нас та чи уміємо ми ставати, бути чиїмось вибором? Зважати на потреби інших саме у нашій компанії – ще один критерій Господа. Так само не варто забувати, що тут – у церкві так само потребують вашої жертовної трепетної присутности.
Днями я мав візит до Харкова у нашу парафію Дмитрівського храму. Останні кілька місяців там триває ремонт безпосередньо храму всередині. Хто, як не парафіяни, котрі позиціонують себе родиною, беруть безпосередню участь у цьому. Як на мене, подібний факт може бути прикладом наслідування чималій кількости християн.
Насамкінець хочу побажати кожному, щоб ви не були забуті і вас кликали, особливо Господь. Але й після цього, щоб вибір, котрий відповідає критеріям добра та любови, так само робили на вас.
Слава Ісусу Христу!