VII
Єдність
(цикл \"12 днів до Різдва\")
02.01.2012
У нинішньому матеріалі хочу повести мову про нашу державу у її історично-політичному контексті. А власне про ті речі, яким ми надаємо значимости фактично два рази у році – на день Соборности (22.01) та день Незалежности (24.08). Сутність України як такої та її значимість у світі було визначено далеко до наших часів завдяки постати Андрія Первозваного. Гадаю, що у перший день року 2012 доречно буде говорити саме про Первозваного. Я б не став вдаватися до тлумачення такого звання апостола Андрія, але для себе варто збагнути, що цей апостол мав велику значимість у очах Ісуса, а тож у перебування Андрія у нашому краї (район Криму) так само має для нас чимало значити. Якою була місія апостолів? Єднати християн усього світу через Слово Боже, Слово Любови. Однозначно, що апостол Андрій ніс ту ж саму місію. Маємо зважити на те, що відтоді минуло пару тисяч літ. Бодай зі шкільного курсу історії знаємо, як територія України переходила з рук у руки найрізноманітніших правителів, що лишало свій помітний відбиток у культурі, побуті, економіці, а найперше – свідомости місцевого населення. Не варто також забувати, що українці не є автохтонами (корінним населенням), що теж неабияк впливало на хід розвитку народу. Чи не найбільший вплив на Україну мала і має дотепер, неабияк зацікавлена у нас Російська імперія. Цілком можливо, що якби територіально поруч були США, то мали б теж альтернативне ярмо, однак цього немає. Тож Російська імперія доволі давно зазіхає на цю територію, усіляко намагаючись заполонити її. Не побоюся сказати, що це – нормально. Нормально для світу земних цінностей, де перевага надається землі, коштовностям, дорогим авто й подібному. Пригадаймо притчу, де було запрошено гостей на бенкет, але в останню мить усі відмовилися, бо мали невідкладні світські справи. Так само і в реальному житті. Скільки б певний народ не делегував себе як істинно православний, але допоки порушуються питання територіальности, двомовности та подібного, то усіляке православ’я просто анулюється. Політика Російської імперії – хитра. Коли добре подивимося, то з’ясуємо, що Україна – це правобережжя, центр і частково південь (до Одеси). Яким чином виникає Слобожанщина, Донбас і Крим? Хитрою політикою Росії. Виділяють землі Слобожанщини втікачам із Правобережжя, розвивають індустріально-вигідний Донбас, примусово заселяють Крим, виселяючи татар. І в усих трьох випадках диктують свою “Східну свідомість”. Тимнеменше, ці регіони стають частиною України, на превеликий жаль. Якось Ісус казав: “Царство, поділене у середині себе, занепадає”.
Письменник – це той, хто пише заради самого письма, лише власну думку, думку правдиву. Таких одиниці. Андрухович подав слушну ідею: “Якщо Росія так давно захищає Крим, Донбас та Слобажанщину і саме населення має відповідні настрої, то нехай і забирає собі Росія ті землі”. Це нам дасть щонайменше три козирі.
По-перше, не існуватиме ніякого розподілу царства, адже центр та захід України мислить одностайно проєвропейський.
По-друге, поширення зі східних теренів суржика – перша ознака відмови від українського. Якщо людина не виражає поваги до мови, то вона вже ні до чого не виражає поваги.
По-третє, українець, котрий стає росіянином, більше ненавидить своїх кровних братів, ніж москаль.
“Правий той, хто більше виразив любови” – якось сказав мій духовний наставник отець Ігор Литвин. Любов – це не чисельність народу у 45млн, не територія 63 тис квадратних кілометрів, навіть не якісь культурні надбання. Любов – це єдність у спільному пошуці істини. Саме цим займався Степан Бандера, 103 роки з народження якого відзначаємо сьогодні. Знаю, що під впливом тої ж промосковської ідеології Бандера вважається ворогом та посміховиськом нації, але саме цей чоловік, один із небагатьох, творив націю. Цей чоловік був правим, бо керувався нічим іншим, як любов’ю. Чому про Мазепу, Бандеру, Петлюру, Міхновського говорять, як про ворогів, бо це і були вороги Росії. Не зацікавлений ніколи не ганьбитиме чуже ім’я. А коли мова іде про посягання на чиюсь свободу, то тимпаче це стає стратегічним кроком.
Колосальний парадокс у тому, що Росія постать Андрія Первозваного ставить на високий щабель, водночас роблячи усе можливе, зокрема й в образі Кирила, щоб “мов змій, повали ти нас на землю”, тобто роз’єднати.
Я не ставив за мету когось у чомусь переконати, адже досить елементарно співставити те, що приніс на цю землю апостол Андрій та діяльність осіб, котрі прикриваються апостолом і ми отримаємо реальну картину життя. Котру особисто я не збираюся а ні замовчувати, а ні підтримувати. Усе на цій землі має своє призначення. Штучне перетворення чогось одного у зовсім протилежне, зрештою веде до спротиву. Коли у храмі Єрусалима поширився продав жертовних тварин, то Ісус по виганяв торговців, даючи зрозуміти сутність Дому Господнього. Коли із Падре Піо – католицького святого зробили культ і почали продавати фігурки його прототипу та фото із його зображенням, то він сам приходив на ринок та нищив подібні речі. Коли з України роблять величезний “суржик”, то ніхто інший, як сам українець має припинити це.
Альтернатива, як завше, у любови. Хто не любить – той не з нами. Але й ворогів ми любимо не менше.
01.01.12р.Б.