МАНТРИ

17.10.2009

Привіт, малята.
Життя триває.
Кожен день приносить щось нове і незнане. Треба віртуозно іти далі -- і дорогу не втратити, і людей, і щось нового набути. Як це тяжко, Боже мій милий.
Люблю іти попри Михайлівський золотоверхий. Заходжу, палю свічки, з кождою свічкою згадую кождого, що відійшов у вічність: Владимирко, бунця, мошул, брат Сергій, Ґрахіна, тесть, Уляна, Павлюк... Боже, як їх багато. А я ще живу, ще дихаю, ще можу казати Отче наш. Але човен перед очима є. Щодня і щоночі. Потім іду пішки через дохристиянський майданчик, маю перед очами золотоверху Софію і душа наповнюється медом віри, краси і простору свічно-світлої свободи. Свободи в глибині, в серці, в помислах про майбутнє.
Були з Оксаною на вечорі пам'яті Червоної рути. Сумне видовисько. Вони так і не перестали бути самодіяльними. Мені, професіоналу в журналістиці, літературі, а відтепер ще й політиці, важко то сприймати серйозно. Треба думати про майбутнє і рухати в майбутнє людей майбутнього.
Був ефір на тілівізорі. Левко Тишківський з Тернопільщини, Андрій Кравець з Черкасів і азмь грішний. Добре щебетали.
Читаю новий роман Денисенко. Прикольно.

Ти вже надто довго стара.
Таня МАЛЯРЧУК