МАНТРИ

31.03.2009

Привіт малята. Відчуваю, же до кінця року книжка "Мандри і мантри" буде чи не на 300 сторінок. Але це прикольно. Тиждень розпочався добре -- почерез два мости, качки, чайки. Весна. Орос приварґанив свою книжку. Читати тяжко. Дроботенко бігає з фондом 3000. Метушиться. Прикольний вечір Мушкетика. Баранов (з румунської ов -- яйці, отже баранячі яйці) біга по залу гучномовно роздає запрошення на фуршет. Жлобство вищої міри. І це керівник Київської міської організації НСПУ. Зал будинку вчителя напівпорожній. З молодих письменників тільки я. І у вишиванці теж тільки я. Виступаючі: Дмитро Павличко у своєму псевдоклекотанні проти братовбивчої політики геть забув про ювіляра, тільки використав його. Іван Драч з одвічними дачними манерами і придибасами. Борис Олійник полемізував з Павличком. Жулік прочитав якусь з останніх книжку Мушкета і розтікався мисію по древу. Осадчук клекотав про комсомол. Базилевський у позі глибинного філософа просторікував про вічне -- мабуть, направду дума жидечок кіровоградський, же його холодний дощ історії опріч його дурної голови ще комусь чимось є, якимось одкровенням. Йух в тачку. Микола Луків продався Юхниці, приніс гарний букет квітів і привів юну відповідальну секретарку. Але що Мушкету з неї. 80 год як не як. Лесика Довгоносика засвистали і заганьбили. Супер. Має все -- бабло, охорону, гарні костюми і машини, а політична репутація -- нижче плінтуса. Бо її не купиш, йух'у дурний. Має 1000 помічників і дорадників, а сенсу у тім -- нуль без палиці. Лучканин подарував свій переклад п'єси румунського драматурга Михаїла Себастіяна "Безіменна зірка" 1944 року. Гарно. Сергій взагалі молодець. Знайшов себе і збувся. Я радий за нього. Відгукнувся Роман Кухарук з Росії. Він там керівник якоїсь корпорації. Прикольно. Фуфалькац пише з Мілану, же був у Швайцарії. Авжеж, і я би хотів мандрувати світами. але хтось мусить і тут орати. Чешч, Вероніко, це честь польською. Поляки так люблять прощатись. Чешч -- ще можна перекласти як до побачення. Перетрушую журнали давніх років. Сподобались переклади з болгарської Николи Кинчева, що їх змайстерував Остап Сливинський. Гарний поет Роман Рудюк. Колись був в Умані, а де він зараз наразі невідомо. Чудові мемуари Світлани Кириченко "Люди не зі страху" -- стиль, інформація, художність, правда, психологія дисидентів, які розривались між жидівським космополітизмом і своєю українською суттю. Зовсім інше "Жертвопринесення" Процюка. Це просто клубок комплексів і самоприниження -- мови, літератури, себе самого. Він іде зовсім не тою дорогою, іде в духовну сраку і не тямить суті духовного життя. Шкода. Все.

Поет вмирає у душі. Микола ХОЛОДНИЙ