DSC05021.JPG

ПРОСТО СТОРІНКА З ЖИТТЯ...

08.10.2009

Останнім часом почала рахувати початок тижня від середи. Тож за підсумками минулий тиждень, певно, був одним із найщасливіших у моєму житті. Почнімо з того, що Я НАРЕШТІ ЗДАЛА ІСПТИТ З ДІЛОВОЇ АНГЛІЙСЬОЇ МОВИ І ЗАЛІК З ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ ПЕРЕКЛАДУ!!!!!!! Щоправда здала на три з лишком місяці пізніше, ніж нормальні студенти, але ж здала таки на відмінно! Ух, мене нарешті викреслили зі списків на відрахування! Чим не свято?.. Cool

До того ж у четвер потрапила на посиденьки розмовного клубу білоруської мови! Здійснилася наша з Дейком мрія! Більше того, тепер у Києві діє 2 розмовних клуби білоруської мови, що тісно співпрацюють. Це вам не жарти. Де ще можна почути суперечки українських філологів по типу: «Ні, це не губно-зубний звук, а губно-губний. І взагалі за нормами білоруського правопису…» (далі продовжувати не буду, бо це тре’ чути вживу й бачити при тому міміку присутніх технарів)? Laughing Чи розповідь про тонкощі роботи агрожурналіста, імпровізований рейтинг етнографічних груп українців за ступенем божевілля (суто в позитивному значенні цього слова, ви не подумайте), кумедні оповідки з життя… і все це на білоруській мові, ну, або майже на білоруській. Наступного разу збираємося 16 жовтня...

А тут ще й День вчителя!.. Вирвалася таки у свою рідну школу… Зловила усіх своїх вчителів, привітала, поговорили, подивилися цьогорічний концерт, що підготували учні. У мене в школі нать сформували хор. Такий гарний виступ був. Дітвора в українських строях, дівчата й хлопці, співали пісень та ще й з таким артистизмом!.. Се тре’ було бачити, чути, відчувати… Та й узагалі добре дітлахи співали, танцювали, грали. А ще мене другий рік поспіль «авансом» вітають із Днем вчителя. Прикольно. Отже доля таки. Будь-що відкрию колись свою власну гімназію-інтернат для діток-сиріт, навіть якщо для цього доведеться прожити усі 200 років =) Для людини сторонньої звучить утопічно, але свої вже починають у те вірити, бажання – безкрає море, а отже все вийде! Лишилося ще тільки зліпити з себе хорошого педагога, не гіршого за моїх учителів, і ще ліпшого організатора (з цим правда складніше, але щось придумаємо)…

Субота видалася також просто неймовірна! Нарешті з'їздила з Наною та дівчатами в дитбудинок, передала колекцію класичної літератури (тре’ буде ще українських книжок навезти). Якби ви тільки знали, які там дивовижні діти! Набавилися разом, насміялися, намалювалися, накачалися по підлозі, наобіймалися, набігалися, нафотографувалися… Вони усі такі різні й кожен по-своєму надзвичайний і талановитий. Почала збирати власну галерею авторських дитячих малюнків… Хочу ще, хочу курувати роботу з одним із таких дитбудинків. І буду, але трішечки пізніше. Поки що потрібно ще набратися досвіду. Зате я остаточно переконалася, що дитячий сміх і гамір на мене діє навдивовижу сприятливо та заспокійливо. Море радості. Два дні купатися у дитячому дзвінкому сміхові та обіймах – се просто рай земний. Усім раджу спробувати: і діткам допомагаєш розкритися і вони тобі. Ех, якби ще знайти кого-небудь, хто б погодився проводити їм заняття із живопису чи ще якої рукотворчості. Особливо для хлопців, бо для дівчат вже домовилися принаймні щодо танців. А от із хлопцями ситуація складніша, ті, що старші за 12-13 років на контакт ідуть тяжко, тим більше, що майже всі волонтери дівчата. Над цим ще тре’ працювати… і шукати звісно.

А в неділю мене витягли на Антонич-фест. Дійство також розкішне! І місце проведення (парк, гарний парк, а не заасфальтований Хрещатик), і підбір виконавців та учасників – усе викликає захоплення. Логвиненко&Co – ви просто молодці! Але, як завше, – виявилося замало. Поночі довелося вертатися додому із щемом в серці, не дослухавши останніх пісень «Мертвого Півня», бо транспорт міський – штука, знаєте, весела й цікава та й Людашці тре’ було вже вертатися до гуртожитку. Все ж дивно, що у більшість київських гуртожитків вхід дозволено лише до 23:00. Прикро, мо’, варто було би дещо подовжити «комендантську годину»? Але то дрібниці. Усе одно ми так натанцювалися, наспівалися й наспіл кувалися, що й цим ду-у-уже щасливі. Та й узагалі, я нині сита щастям досхочу, котрий вже день підряд… Добре… 

У понеділок перетнулися з Непокорою. Хлопчина, приїхавши з Канади пофестивалити в Україні, отримав стільки пригоду і вражень, що вирішив збавити оберти. "Все. Купив книжок - взявся за голову", - кумедний. Smile Кругляк по українському шоу-бізу також пройшов жваво і весело. А потім тренінг від Української Академії Універсології. 

У вівторок якось все більше дрібних клопотів було. У середу брифінг і 4(!) пари підряд в улюблених викладачів. Ех, шкода, що вони не можуть вести у нас всі дисципліни - люди б на пари ходили й не без користі, а так... Але все одно добре... Smile


Цікава штука життя, як не крути. 
Барвистого вам і натхненного, і плідного звісно ЖИТТЯ!.. Wink

Воспитатель должен себя так вести, что6ы каждое движение его воспитывало, и всегда должен знать чего он хочет в данный момент и чего он не хочет. Если воспитатель не знает этого, кого он может воспитывать?

Антон Семенович Макаренко (1888-1939) – видатний український педагог і письменник, родом з нинішньої Сумщини.