III
Уміння відступитися
(цикл \"12 днів до Різдва\")

28.12.2011

Свій третій матеріал я хочу присвятити образу апостола Якова. Насправді, серед громади 12-ти апостолів було два Якова. Один із них син Заведеїв, а інший – син Алфеїв. Уважний читач пригадує, що минулого разу я говорив про апостола Івана. Тож нині хочу висвітлити його брата – Якова Заведея.

            Минулого разу я не зазначив одну деталь щодо рідства Івана Богослова з Ісусом Христом. Цього разу відповідна деталь стане доречною, адже я хочу поговорити про таку річ, як стриманість.  Особисто мені її вкрай бракує. Можливо ви помітили у житті за кимось чи то за самим собою, що впевненість у чомусь додає нам імпульсивности. Адже впевненість – це не лише знання чогось, а й перевага над чимось. Пригадую шкільні часи та манеру поведінки тих дітей, батьки котрих були вчителями або родичами певних впливових осіб. Подібні діти почату дозволяли собі забагато – були нестриманими. Відповідно, що на їхньому рахункові було чимало  “наламаних дрів”. З усієї поваги до найкращого президента України Віктора Ющенка, згадаю сина Андрія. Багатьом пригадується конфлікт із авто та журналістами. Хоча для чого задавати такі питання, коли і так все зрозуміло? Це коли питають тепер у Януковича про Межигір’я, мовляв за які гроші? А за крадені та й усе. До чого ж я веду? Пересічна людина нарікає на те, що у політиці, бізнесі існує певна кланова система рідства. А тепер поглянемо на будь-який вуз нашої держави. У кожному є ряд студентів, за котрих хтось замовляє словечко. Якби ж хоча б замовляли за толкового студента, а то ж просто за родича чи знайомого. Мушу зізнатися, що свого часу за мене теж впливові люди замовляли слово супроти моєї ж таки волі. Замовити слово – це значить виділити тебе з посеред загалу. Але чим я кращий? Якраз у цьому випадкові моя нестриманість зіграла на мене, бо я таки пішов іншим шляхом із чистою совістю.

Варто зазначити, що громада апостолів до спільного життя із Ісусом зростала у подібному руслі. Відповідне виховання лишило свої стереотипи на все подальше життя. Коли на шляху двох братів Якова та Івана Заведеєвих з’явився Ісус, то хлопці, як і решта апостолів, плекали у особі Месії визволителя, революціонера, нового царя. Царем то Він був, але не цього світу. Тож одна справа плекати певні надії, а зовсім інша – реалізувати їх. Певна слабкість апостола Якова була у тім, що він користувався кровними зв’язками із Ісусом, в чому неабияк потурала йому його матір. Тим самим Яків відчував певну перевагу. Дивлячись у перспективу, вочевидь Яків бачив себе у царстві Ісуса певним прем’єр-міністром чи спікером парламенту. Але водночас 3 роки спільного життя з Ісусом весь час ламали подібні мрії, відкриваючи очі Якова на зовсім інший світ – Божий світ. Такий період ще можна назвати добре відомою багатьом фразою – боротьба зі спокусою. Спершу ми виявляємо завдяки комусь свої слабкости – надмірну зверхність у спілкуванні, присутність сарказму, грубість та багато інших, далеко не найкращих рис. А вже потім починаємо стратегічну боротьбу із тими спокусами. Далеко не завше вдається перемогти, але бодай були певні зусилля та спроби. Але дуже важливо збагнути іще один момент.

Кожна людина вважає себе тою чи іншою мірою правою. Це стає підґрунтям нашої впевнености. Нагадаю, що остання зростає, коли поряд відчуваємо надійне плече. Хоча Біблія цього не описує, але я повністю припускаю, що між апостолами виникали конфлікти, котрі могли навіть переростати у бійку. Головне, щоб вкінці таки було досягнуто компромісу. У питанні стриманости таким компромісом є уміння відступитися.  Я вже казав, що сам є далеко нестриманим, то саме тактика “вчасно відступитися” і є моїм порятунком. Як правило, нестриманість – це реакція гніву. Гнів не несе жодного добра. Тому ліпше одразу уникати продовження бесіди чи спільної справи і робити вимушену паузу. Як ми тиснемо на клавіатурі клавішу пробілу і спиняємо тим самим перегляд фільму. Фільм ми зрештою додивляємося у відповідний момент, тому і не варто хвилюватися, що певну справу не вдасця доробити.

Коли Ісуса схопили у Гетсиманському садові, то Яків вочевидь подумав: “Не світить мені прим’єрське крісло. Що тепер втрачати? Влаштую їм розгон”. Але апостол не вдався до подібного, а просто відступився на певний час, щоби після П’ятидесятниці піти у світ і навчити людей тому, що заповідав Господь – любити одне одного братньою любов’ю.

Коли я ішов навчатися до вузу, то мав очікування врешті вчити дітей, але вуз я так і не завершив. Можна було затіяти революцію, але для чого? Перечекавши рік, свої зусилля я спрямував на зовсім інше навчання і тепер маю прекрасну нагоду вчити Слову Божому – і це найкраще, що може бути для мене!

 

28.12.11р.Б.