Благородна

05.01.2013

Останній день Різдвяного посту. Багато родин намагається зібратися в обід чи то ввечері за святковим столом – символом єдности. Маю сподівання, що після вечірньої відправи у церкві я теж зможу побачитися за пісним столом бодай із частиною родини. Але все це попереду.

Як і всі днини у церковному календареві, так і 6 січня приурочене пам’яти певної значимої в історії релігії особи. Зокрема, ми спогадуємо преподобномученицю Євгенію ( з древньогрецької – благородна).  Жила Євгенія приблизно у 240-262 роках нашої ери у Римі. Належала до знатного й багатого роду. Здобула освіту, мала неабияку вроду. Але на певному етапі життя, під впливом товаришів по вузу, вирішила присвятити своє життя служінню Богови, тому надумала піти у монастир. Без відома рідні Євгенія переодягається у хлопця та йде на служіння до чоловічого монастиря. Згодом у Євгенії виявили дар зцілення, тому до неї почало приходити чимало мешканців округи. Серед останніх була вдова Меланія, котрій довподоби став цілитель-монах. Але Євгенія ніяк не могла відповісти взаємністю через обітницю та через свою таємницю. Проте Меланія звинуватила її (його) у розпусних діях, через що Євгенію викликали на суд, де викрили стать дівчини. Рідня зраділа поверненню Євгенії, але дівчина не переставала бути вірною своїм переконанням. Саме розпочалася чергова хвиля гоніння християн імператором Галліеном (260-268рр. правління). Під цю хвилю підпала й Євгенія, котру піддавали низкам тортур і врешті убили мечем 06.01. близько 262 року.

Як і всі святі, Євгенія є свідченням стійкої віри у Бога та образом для наслідування. Але сьогодні я хотів би зосередити вашу увагу на тому, яку роль у моєму житті відіграло ім’я Євгенія на прикладі одного знайомства.

А розпочалося все доволі спекотної серпневої днини майже у центрі міста Полтава у році 2008. Як то кажуть «накрився» мій мобільний, тому я завітав до одного із магазинів придбати новий телефон. Там я вперше зустрів молоду, непоказну та достатньо вічливу Євгенію. Я був одягнений у вишиту сорочку та й розмовляв своєю традиційною українською, тому Євгенія намагалася зі мною теж вести мову державною. Було добре зрозуміло, що у побуті дівчина не користується українською, але всеодно приємно було спостерігати за її стараннями. За пару місяців доля знову привела мене до цього магазину, але вже за другим телефоном, що вже стало приводом нашого знайомства. Не довго думаючи, я запропонував Євгенії почитати одне із моїх оповідань «Голос старого органа», на котре дівчина мала написати відгук у відповідний зошит. Надійшов період моїх очікувань того, коли ж таки буде прочитане оповідання. Довелося чекати до 31.12.2008. Далі була пауза у нашому спілкуванні. За ініціативи Жені я зареєструвався у інтернет-мережі, де поновилося наше спілкування, котре вилилось у оповіданні «Йо Те Амо, або Заборонена любов». Женя не розділила моїх поглядів у подібному вчинкові, тому виникла чергова пауза спілкування. Знову місяці мовчання, котрі подарували новий шанс чути і бачити Євгенію. Так збігло 4,5 роки нашого знайомства. Мабуть якби не Женя, то я б і не зациклював своєї уваги на дні пам’яти святої Євгенії. Тому я хочу знову повернутися до постати преподобномучениці та дещо співставити із моєю знайомою.

Чимало словників "благородність" тлумачать основними векторами: свобода, сила, щирість та уміння бути собою.

Євгенія з’явилася на світ далеко від Полтави й зростала не у цьому місті. Але вияв її свободи у прийняті самостійних рішень врешті привів у цей край. Коли я спілкуюся із Женьою, то відчуваю отой дух свободолюбства, непокори. Звісно, далеко не всі вчинки дівчини я поділяю, але це її життя та її вибір, що я можу лише підтримувати з любови до неї.

Правду кажучи, не можу віднести Євгенію до категорії тих людей, для кого життя видається «вареником у маслі». Але якби тяжко не було, Женя знаходить завше у собі сили творити добро щодо багатьох людей довкола. У мене навіть подекуди викликає захоплення, як Женя уміє перечекати, витримати ті періоди життя, котрі мало чим радують та тішать. Сила витривалости – це особлива риса Євгенії.

Як часто люди промовляють фразу: «Вже раз обпікся, тому більше не буду нічого робити подібного». Різні помилки, котрих припускається Женя, вона бере за урок, не припиняючи далі рухатися по життю. Я теж, через свою необачність та непоміркованість, завдавав певного болю Євгенії, але вона мені таки вибачала. Відкритість та щирість, котрі є у серці Євгенії, немають своїх меж у нашому спілкуванні.

І врешті уміння бути собою у всьому – це приклад для наслідування, котрий властивий Жені. Ніхто не говорить про досконалість, взірець. Женя є просто собою, не піддаючись згубі загальносуспільних пріоритетів, котрі у своїй основі є штучними шаблонами ілюзорного світу.

Багато чим образ преподобної Євгенії стає актуальним у ці дні святкування Різдва Христового, адже і свобода, і стійкість, і щирість, і уміння бути собою так потрібні кожному у братньому єднанні та єдности із Богом. Щиро вірю, що набуття цих якостей та рис під силу кожному, про що доречно молити Господа. А я ж особисто неабияк вдячний, що Небеса послали у моє життя Євгенію – благородство мого гріховного життя.

 

06.01.13  р.Б. Прпмч. Євгенії

(Полтава)