logo.jpg

Театрові "Anastasis" один рік

17.08.2014

Якщо добре замислитись, то будь-який вчинок у своєму житті ми робимо, керуючись певною мотивацією. Цілком очевидно, що ті мотивації є надзвичайно різні. Я би додав, що подекуди зміст тієї мотивації стає усвідомленим значно пізніше. Як те сталося у моєму випадку щодо театру «Anastasis».

            Був час, коли мені подали ідею щодо створення свого театру і був час, коли та ідея зреалізувалася – 17.VIII.13 р.Б. Зрозуміло, що нині маємо рік нашому театру. Оте «нашому» і стало тепер для мене усвідомленням мотивації. Людина, котра не відчуває себе поза соціумом, прагне робити бодай якийсь корисний внесок у нього. Ідеально, коли трапляються однодумці у відповідній сфері діяльности. Мені дуже приємно, що однодумцями, співзасновниками та продовжувачами цієї справи стали: Олександра Волакова, Каріна Алієва-Голуб та Богдан Колесник. Всі вони такі різні і в той же час по-своєму неповторні, що лягло в основу нашої спільної справи. Завдяки цим людям «наше» набуло свого відповідного масштабу: через виступи у музеї Короленка, через заходи у навчальних закладах міста та області, через фестиваль у Прилуках.

            Позаду рік, а попереду вічність, про що нагадує риса народження нашого театру – Успенський піст. Розмірковуючи щодня над постаттю Богородиці розумієш, що вона стала покровителькою нашого «Anastasisa». Показово, що перед публікою ми мали перший виступ на Різдво Богородиці. Вистава, котра порушувала тему щастя, немов стала лейтмотивом життя театру, адже у пошуці щастя може сприяти чимало речей, зокрема театр.

            Театр у пості – доволі незвичне поєднання, але воно зародилося і не зів’яло. Знову ж  таки, саме завдяки трьом особам: Каріні, Саші та Богданові. Все, що я можу – щиро подякувати цим людям, котрі знаходять у собі сили долати психологічні, моральні, фінансові бар’єри та робити усе для того, щоб наша справа проростала своїм началом любови у серцях та душах інших, тобто решти акторів та глядачів, чим опікується Богородиця. І якби навіть вся та справа завершилась нині, вона б по собі мала добрий та приємний спомин. Вірю ж, що на цьому наша місія не вичерпує себе, адже любов не минає, а лише воскрешає.

            З Богом!