Лист VII

05.08.2014

Ось і надійшла пора цьому липневому листу. Літо у своєму розпалі й усе більше людей рушає на моря та усілякий відпочинок. Певно, і ти вже у нашому селі чи деінде. Але куди б не закидала нас доля, актуальними лишаються слова з листівки:

«Жди Господа мовчки й на Нього надійся».

Можливо, на тлі чисельних ритуалів та багатослів’я у церкві видаються абсурдними слова «жди мовчки». Але слід добре поміркувати над тим, наскільки ж таки ми уміємо зберігати мовчання? Дві речі у цьому світі не потребують прямоговоріння: любов та істина. Це справді підтверджується практикою життя. Минуло кілька днів, як я повернувся зі своєї IX сесії у колегії патріярха Мстислава. Черговий раз пострічав чудових викладачів – отця Мирона Бендика та Олександра Польшина. Власним прикладом ці чоловіки демонструють здатність до мовчання, сповненого надії. Я б сказав, що мовчання – це мистецтво не поспішати із висновками, до чого ми так часто тяжіємо. Наші висновки прогнозують собою ряд вердиктів, осудів. Та час і обставини здатні міняти час на протилежне. Гадаю, що тут доречно буде згадати Різдво Івана Предтечі. Пересічна людина добре знайома зі святом Івана Купала, сповненого обрядами: пускання водою вінків, плигання через багаття, пошуки цвіту папороті. Та мало хто знає, що Іван Купало (Баптист) подібними речами не займався. Будучи старшим на 6 місяців свого брата Ісуса, Іван свідомо відрікся від принад світу та зосередив свою аскезу на готуванні шляху Месії, котрого омивав – занурював у купіль, звідки й отримав народне ім’я Купало. Насправді, сенс цієї історичної події далеко не у купанні, а у шляхові цінностей, котрими жив Іван. Він умів мовчати про любов та істину, але його уста не змикалися перед брехнею та лицемір’ям. Й, хоча перспектива долі Предтечі увінчалася усіченням його голови (11.09), але все ж він не вмер у своїй любові та істині. Самі того не підозрюючи, люди наслідують Івана, хрестячи свою дитину, основу чого започаткував Предтеча за життя. Першість Івана у тому, що саме він запропонував людям мінятися на користь співжиття з Богом. Чекати Господа мовчки – приймати Його волю сповна. Люди масово хрестять дітей, обмежуючись обрядом, але все ж потім покладають надії у миті туги, страждання, болю та розпачу. А де ж мовчання? Скільки горя нам самим приносить невміння змовчати, зупинитися у потрібний момент, перечекати. Не дарма гласить народна мудрість: «Сам собі могилу викопав». Багатослів’я у своїй порожнечі робить нас віддаленими, чужими світові. Поміркованість слова схиляє перед нами світ. Очевидно, що далеко не кожному судилося стати керманичем люду, але нашим завданням також лишається слідувати, обирати для себе того, хто володіє мудрістю свого слова і знає ціну власної думки. Таких мало, але все ж - світ повниться перлинами, здатними збагатити та ощасливити наше життя.

Щиро вірю у те, що це літо, Інно, подарує тобі уміння прозоро бачити світ, зміцнить тебе у майстерності мовчання та удосконалить у взірцевому для багатьох прикладі наслідувати твої добро та любов, якими повниться твоє серце.

Щасти!

 

08.07.13 р. Б. Прмц. Февронії

(Полтава)