НАЦІЯ ЦЕ ГІДНІСТЬ 30

21.11.2010

Привіт усім.

Життя триває -- насичене, вартісне і вельми осмислене. Маючи сутнісні основи буття, легко іти далі, коли є з ким, є по чому (дорога), і є куди -- в майбутнє.
Не всі витримують темпу, ритму напруги. Але що ж.
ЗАЧЄМЬ вирішив перепочити, чим перекапустярив усі пляни і радощі. На місце варто шукати когось гиншого. А не хочеться.
Машина ріже ліс і йде далі. Досить добре. Тільки б сили і певности у собі. 
Під сміхуєчки і піхвохахоньки ницих, дурних а недалеких мусиш рухати плуга вперед. За ріллею море круків, галок, а ще дрібнішого птаства -- збирають чірвачків і щасливі з того.
Читаю в метрі і по маршрутках. Єдиний час для того маю.
Дуже добра лектура -- журнал "Світо-вид". От би витримали такий рівень дотепер.
число 3,1995. Троє бельгійських поетів у перекладі Романа Бабовала. Каріно Буччяреллі ("життя -- довжезне в наших обапільних яйцях", "я -- насторожений і ти -- сонливий"), Жан-Люк Вотіє ("Ти одна неторкана в центрі пустелі", "Не шукайте його дому пожежа все спустошила до самої тіні скорпіона що розчавлений в піску"), Ів Намюр ("Коли вечір переходить у дерево", "смерть Випливає з джерела І запливає в джерело", "Ти, Що переходиш через пустелю І через самотність піску"). Добрий український прозаїк Василь ХАЛАХУР ("Кожний хоче її, але Ліза не з кожним може. Хоча хоче теж", "На малесенькім буханці піхви проступила сіль", "На вулиці він був серед інших. А інші були серед нього. час плинув для них инакше"). Де він зараз? Нич про нього не чув. Два прозові шедеври Миколи ОЛЬКОВИЧА -- "Ніцше" і "Магріт". Есей Славка МЕДВЕДЯ "З іменням другої самотности" -- бунт проти Гончара і іже з ним -- кровопульсує дотепер. Сильна штука -- "митець од народження істота позачасова", " сюжет це передовсім людський характер, що набуває опуклости історичної долі", "Нам даровано певний досвід, що -- як досвід -- так і не збувся". Зателефонував йому сказати про це. Гудзь емоційніший у своїм есеї на ту ж тему ("Перед нами незвичайне явище, коли література немов прощається сама з собою, коли кожне її прощавай уміщує в собі не тільки "прости мене тепер, нині" але й "прости щоразу, коли згадаєш про мене"", "говорити від імени тих, хто приречений на мовчання", "до межі, коли блазнювання перетворюється на блюзнірство", "а поспішати кудись немає сенсу -- сто літ самотности української літератури лиш починаються"), нещадніший. І несправедливий як до Гончара, так і до Стельмаха. Але Юрка вже нема. Подумав. Може, десь душа його в райських розливах чує мене. Тарас ФЕДЮК -- геніяльний поет найвищої вартости: "...лиш пустеля пуста... А серед знайомих євреїв Немає Ісуса Христа", "Звідси дорога -- кожному, Але нікому -- сюди", "Усім відміряно потрохи Чого хотілося сповна". Чудовий український англомовний поет Австралії Мирон ЛИСЕНКО -- жорсткий, предметний, одверто жорсткий, але не жорстокий: "Білизну за книжки", "Я українець, мейт", "Молодість середнього віку", "Закоханий в атомну бомбу", "Нудьга". А "Мій вікенд" -- то просто роман та й годі ("Збив два яйця на обід. О пів другої два яйця подужали мене").
З трьох оповідань Діно БУДЗАТІ у перекладі з італійської Бабовала зроблю ТРИПТИХ і поставлю на кону у своєму театрі (СОБАЧА ЗАГАДКА, ОБШУК, ВАЖКЕ ОПОВІДАННЯ). Так само поставлю чудову повістину білоруса Уладзіміра АРЛОВА "ОРДЕН БІЛОЇ МИШІ" у перекладі Ірванця. Гратиме Сергій РОМАНЮК. А ЗАЧЄМЬ узяв та й здрис з поля бою. Нічо. Найду доброго актора з молодих -- і зреалізую. Потім ставитиму своє, на чужому навчившись, -- ПОХОРОН ВІРИ, ПОРТРЕТ, ГОЛОСОМ ГОЛОСІВ. І ще той триптих драматичний, що задумав але ще не написав.

Котився піт у очі,
В очах ставав сльозою
І ящіркою в травах --
Давно сухих -- щезав.
Коли сідало сонце,
Я викопав могилу,
А в ній уже лежала
Холодна тінь моя.
Тарас ФЕДЮК