Знову про... щастя
04.07.2012
Яка міра та межа людських зусиль? Як часто ловимо себе на думці, що насправді здатні на значно більше у цім житті, але лінуємося. Лінуємося нести власний хрест у його повноті. Часткове відречення від самого себе, власної долі – загибель людині.
Багато хто надає надмірної уваги натільному хрестикові, приписуючи йому певні магічні якости. Так склалося, що я маю три хрестики, але то все – вияв любови до певних людей. І ось минулої ночі я бачив сон, де з поміж усього чиясь рука вішала мені на шию ще один – четвертий чорний хрест зі словами: «Ти можеш більше». Я пригадав собі притчу про сіяча, зерно котрого падало на тернину, камінь, землю. Як же мало тією родючої землі, але хтось має й на камінь сіяти. Адже людина покликана дбати не про своє, а Господнє.
Не так давно я мав за щастя бути тривалий час поряд зі своїми молодими кумами Каріною та Віталієм у радости та у горі. Чомусь так мені здається, що для кумів Євпаторія стала чи не найліпшим осердям їхнього сімейного щастя за той період. Непоодиноку спостерігаючи на прогулянках за ними, я міркував собі, що люди творять пари задля досягнення повноти щастя у єдности. Ми живемо, немов із 95% потенціалу щастя і саме наш супутник стає отим завершенням 5-ти%, котрі благословляє Господь. Коли ж благословення Отця Небесного відсутнє, то пізнаємо «мерзоту запустіння», як про те мовить апостол Марко. Однак мова не про осуд одного іншими. Відчуття власної гідности плекає питання: «А що з певної ситуації матиму я?» Гадаю, що відбувається постійна боротьба між повнотою щастя та утвердженням гідности. Остання обумовлює наші морально-етичні якости, котрі почасти такі віддаленні від любови, Господа, щастя. Тому спостерігаючи за чиїмось щастям у його «мерзенному запустінні», можемо лише молитися. Молитися з любови та у любови. Адже вічну надію нам дарує лише любов, як і повноту щастя. Осягнувши для себе ту повноту, маємо черговий етап в умінні цінувати той скарб, що знову шле чергові труднощі, хвилювання, удари й падіння. Весь час змушені шукати у собі Господні сили не впасти у простір згуби власної гідности. Неабияку утіху маємо від отриманого дарунка, але ще безмежніша радість у власноруч зробленому дарункові ближньому. Не зосереджуватися на собі, а знати, дбати, допомагати довколишнім. Думаю, це величезна радість міркувати про подібні речі у час Апостольського посту. Учні Господні постійно міркували про Бога у кожному з нас. Міркування, котре вело до відповідних дій, творило оту повноту щастя.
Швидкість двигуна автомобіля вимірюють кінськими силами. Людська ж сила вимірюється Господнім потенціалом хреста, котрого несемо ми у власній свідомости. Доволі часто я чую захоплення людей щодо моєї активної житейської позиції, що далеко не вичерпує мого потенціалу. Я теж лінуюся у власній недосконалости. Поза тим, четвертий хрест зі сну спонукає рухатися далі у боротьбі із власною гідністю та сіянні повноти щастя навіть на каміння, адже Господь у кожному із нас.
28.06.12р.Б. Пр. Амоса
Полтава