Остерігайтеся не тих, хто убиває тіло, а хто убиває душу…
11.12.2013
Щастя – це коли ти бачиш
своє відображення у іншому
У перший день Різдвяного посту року 2013 у стінах Української медичної стоматологічної академії відбулася зустріч студентсько-викладацького колективу трьох навчальних закладів: юридичної академії ім. Я. Мудрого, харківської духовної колегії ім. патріярха Мстислава та безпосередньо самої медичної академії. Метою зустрічі стали дебати на тему: «Евтаназія: «за» та «проти»». Ініціатором зустрічі стала голова кафедри соціальної медицини Ярина Голованова, котра запросила до експертної комісії колег-медиків, досвідчених юристів та викладача колегії – протоієрея Ігора Литвина.
За попереднім рішенням було узгоджено розглядати порушену тему у 5-ти аспектах:
– Медичному;
– Соціальному;
– Морально-етичному;
– Юридичному;
– Економічному.
Третє питання у нашій команді «проти» висвітлював я, сказавши наступне: « Серед духовенства поширена історія про чоловіка, котрий на схилі літ вирішив поселитися у одному селищі, де було чимало дітей. Старець почав майструвати іграшки та дарувати дітлахам, котрі полюбляли гостювати у нього. Але проблема була із тим, що іграшки були настільки крихкими, що дуже швидко ламалися у дитячих руках. Вразливі дітки одразу падали в плач та бігли жалітися батькам. Так тривало не довго, адже батьки не могли дивитися на заплаканих дітей та вирішили з’ясувати всі обставини у старця, на що він їм сказав:
– Колись ваші діти виростуть і трапиться їм у житті людина, яка захоче
подарувати найцінніше – своє серце. Ці іграшки здатні навчити берегти такий крихкий дарунок».
Говорячи сьогодні про евтаназію, перш за все, ми маємо чітко розмежовувати зміст морального аспекту, адже зі світської точки зору мораль ми окреслюємо виявом жалю, а із духовної – наповненням мудрости. Мудрість Богословського вчення полягає у молитві «Отче наш» та словах: «Нехай буде воля Твоя». Воля Бога у тому, щоб кожен ніс свій хрест, тобто ішов своїм шляхом випробувань та страждань.
Реальна картина морального аспекту евтаназії нашої держави свідчить про те, що ми хочемо убити людину, щоб не бачити її страждань, бо нам це тяжко, бо ми грішні, бо ми живемо без любови. Проблема у тому, що бачачи перед собою пацієнта чи хворого рідного ми бачимо лише тіло, але не живу душу»
Особисто мені приємно було брати участь у відповідних дебатах, котрі розкрили для мене мислення завтрашніх лікарів, юристів, а отже й суттєву ланку перспективи життя майбутнього України.
28.11.13 р. Б. Мч. Гурія
(Полтава)