МАНТРИ

16.10.2009

Привіт, малята.
В середу був у кнесеті. Драчева підтирачка щось гавкала на мене за якусь писанину -- їй щось не подобається. Чого варта людина, яка боїться чиєїсь писанини? Смішне. Але якщо нервує, значить писанина вартісна. Чи нє? Нічо. Написав Драчеві есемеску, що його підтирачка не варта його пошанівку. Завтра на телебаченні щось на ту тему мовлю теж. Як я втомився від цих колишніх, які роз'їли українську ідею, засрали українську націю своїми особистими приватними комфортами. Хто буде чистити авґієві стайні українських вартостей?
Слухання по закордонцях справляє тяжке враження.
Заступник міністра Купчишин, як піонер, доповідав бравурні речі: далисьмо мільйонів і мільйонів гриваків Драчеві, Слабошпицькому, Павличкові на їх громадські організації. І що? Що зроблено? Чи знають закордонні українці про це? Чи відчули вони щось з того, що ці добродії доброго їм вчинили за державний кошт? Ага. Розбіглись. Купчишин нікчема -- і таких треба в шию гнати з МЗС.
Зарубінський красувався, але нічого по суті не сказав.
Вовкун говорив про те, як повинно бути, але не сказав, як є. Але ж ти міністр! Міністр, а не попандопало. Єдине, що признався, що державною мовною політикою в державі Україна штатно займається три особи. Це фініш.
Чолій висунув політичні вимоги до української держави, не тямлячи внутрішніх складових політики, суспільного розвитку, внутрішніх протиріч і можливостей. Ну і головне -- не може громадянин іншої держави висувати державі українській політичні вимоги. Треба зректися свого комфортного громадянства, взяти українське і тоді мати моральне і будь-яке інше право висувати Україні політичні і будь-які інші вимоги.
Непорозуміння в середовищі начебто своїх роз'їдають певність у собі. Але біда показує, хто є хто і хто є з ким. "Жабою" все не поясниш. Тут щось глибше.
Приходить втома. Абулія. Неможливість повної самореалізації.
Але треба жити далі.
Миквас подарував мені картину з човном. Маю її перед очима увечері і зранку. Пам'ятаю про смерть. Вона прийде і не спитає, чи ти їв, чи ти пив, чи всі твої діточі мрії зреалізувалися. У вічному човні доплисти до зірок...

Хіба це життя мені дане лише для того, щоб від всього відмовлятися?
Таня МАЛЯРЧУК