Жити проблемами інших
06.02.2013
Розмірковуючи подекуди над факторами духовного зростання особистости, уявляєш перед собою певну людини та пригадуєш її навернення до духовного життя, певні кроки у доланні ряду перешкод. Але у той же час зрідка подумаєш про явище буквального зростання – коли людина з перших років життя торувала той нелегкий шлях любови. Дійсно, чи є серед нас такі? Як правило, подібні речі ми прочитуємо у сумнівних книгах Туптала «Життя святих». Хочу нагадати, що святий – це не досконалий, а у буквальному перекладі – інакший. Так от Туптало вдається до опису святих, котрі мовляв із дитинства вже були набожними, що виражалося у ревному постуванні ще в немовлячому віці (не брали материнських грудей по середам та п’ятницям), щиросердних молитвах, доки ровесники гуляли вулицями. Все ж, як на мене, духовне зростання – це постійний самоаналіз, спрямований на поліпшення співжиття з іншими у любови. У своєму життя я зустрів таку людину кілька років тому, мандруючи до Канева на могилу Т.Шевченка. Попри паузу нашого спілкування, інтерес у спілкуванні не зник, тому останнім часом я таки маю чудову можливість бачити та чути нинішню іменинницю Ксенію Підопригору.
Уміти жити проблемами інших – це одна з основних рис Ксенії. У наших дискусіях, особливо коли виникає конфлікт інтересів, я доволі часто відкриваю для себе щось нове, бачу повнішу картину життя. Звісно, не можу не згадати про її турботливість задля комфорту тих, хто приїздить на сесії до колегії патріярха Мстислава до Харкова. Ксенія, за найпершої можливости, попіклується ледь не про кожного. Майже як Матір Тереза. Але як уже зазначав, у своєму духовному розвиткові Ксенія не спиняється, постійно підживлюючи себе як буквально церковним життям, так і християнською міццю.
Ксенія дуже скромна, тому цілком передбачувано, що подібні слова сприйме сором’язливо, але як би там не було, той весь позитив її природи ніяк не можливо заперечити. Тож насамкінець можу лише побажати подальшого духовного зростання у любові та задля любови!
(Прп. Ксенії)