Вогник надії (розмова XCI із книги \"Розмови у кав\'ярні\")
07.01.2013
Рік 2013. Для загалу він розпочинається отими нічними дванадцятьма ударами, за якими іде Дід Мороз, ялинка, подарунки, шампанське та олів’є, феєрверк, безсонна ніч. Але такі люди як я, не надають подібним речам відповідної значимости, хоча я й не можу назвати це ігноруванням. Справжнього святкового настрою особисто мені надає Різдво Христове. Мій чарівник – це священик, святкова їжа – спільне причастя, ялинка – сам храм у всій своїй красі. А як же щодо подарунка? У свій час народження Ісуса було неабияким дарунком для всього людства, що не мало значимо у сьогоденні. Виконавши свою земну місію, Христос заповідає бути з Богом, творячи Церкву. І дарунком є те, коли ми маємо у своєму житті людей, котрим можеш донести свою любов як у межах, так і поза межами церкви. Є така поширена колядка «Нова радість стала», де маємо слова: «Над вертепом зірка ясна на весь світ засіяла». Всі знають, що мова стосується народження Ісуса, але я б хотів би цьогораз мову повести про те, яку значимість для мене набули ці слова цьогорічного Різдва.
Певно, 91-у бесіду за кавою я пам’ятатиму чи бодай пригадуватиму неодноразово, адже окрім того, що відбулася вона майже у надвечір’я Різдва, так ще й засвітила у моєму житті нову зіроньку.
З Мариною ми познайомилися у літньому таборі, де я проходив практику вожатого, а вона була відпочиваючою. Активна, різногранна, надійна, відповідальна – саме такою вона запам’яталася мені у той час. За 4,5 роки, які минули після табірної зміни, ми особливо не бачилися та не спілкувалися. І ось ця зустріч стала для мене немов різдвяним подарунком, особливим подарунком.
Сама собою Марина є світловолосою та з не менш світлою душею людиною. Її безпосередній сміх, уміння слухати й загалом вести діалог, спостережливість, розум думки та щирість – усе це у своїй повноті формує згусток особливого світла й тепла, котрий нагадує собою сяйво далекої небесної зорі. Вогник, котрий обнадіює потенціалом власного зростання у всій своїй красі – ним і є Марина. Наша зустріч була доволі короткою, але водночас неабияк приємною, про що свідчить зокрема бажання Марини обійняти мене на прощання.
Серед загалу тем, ми з Мариною згадували фільм «Умій говорити – так». Багато у чому життєва позиція Марини є відповіддю «так» на добрі справи у щоденности. Такі речі для мене стають черговим зарядом, спонукою все більше й більше робити добра оточенню.
Як би там не було: збіг обставин, доля, Господня воля, але 06.01.2013 виявився справжнім передріздвяним днем у всій своїй повноті, за що я неабияк вдячний Марині.
06.01.13 р.Б. (прпмч. Євгенії)