Віра, Надія, Любов
18.06.2013
З курсу шкільної історії України та літератури багатьом доводилося знайомитися з постаттю благовірного князя Ігора, котрий увіковічнився у літописах поміркованістю, але у той же час й неабиякою принциповістю. Науковцям цієї галузі судити про досягнення та промахи князя, а сьогодні я хочу поговорити про сучасних Ігорів, котрі трапилися у моєму житті та про яких я можу цілком впевнено та щиро сказати, що вони Є!
Власне, нині маємо іменини Ігорів, тому й мову я веду саме за осіб з цим ім’ям.
У нашій культурі заведено братами та сестрами називати кровних чи то зведених родичів. Не новиною є фактор того, що саме кровні так часто стають для тебе чимось далеким, чужим, зовсім не рідним. І в той же час ти знаходиш у цьому світі людину, яку звеш «Братом». Мені неабияк пощастило, адже на третьому десятку свого віку я зустрів саме Брата. Ігор Капустянський – Брат по вірі, котру він мені часто вселяє власною відданістю та ревністю у спільній справі. Ми далеко не ідентичні у своїх поглядах на життя та буденності, але у той же час між нами є той міцний зв’язок, котрого бракує ледь не у кожних стосунках довколишніх людей. Саме про Ігора можна сказати, що він є людиною щодо мене, яка здатна цінувати те, що є, а не претендувати на щось більше, краще. І вже з мого боку присутнє відчуття того, що Ігор мене сприймає таким, яким я є. Ігору пощастило, адже він надбав собі чудового наставника-тезку архиєпископа Ігора Ісіченка, котрий сумлінно веде мого Брата до віри, до Бога.
Але світ повниться різними людьми, серед котрих є ті, котрі здатні вселити Надію на краще, на позитивніше. Особисто для мене неабияким впливом позитиву стає мистецтво у всій його різногранности та різноманітті. Не менш приємно мені споглядати на творчі витвори кума Ігора Лотіша, котрий пензлем відтворює досвід пережитого, переосмисленого. Глибока філософія образу присутня у його твориві. Це вселяє надію у те, що людство мислить, рухається вперед, має чіткі прагнення. Приємно, що я можу споглядати весь той процес та подекуди навіть ставати його учасником – при зустрічах та бесідах із моїм обнадійливим кумом Ігорем!
А тепер про любов. Як же без неї? А без неї нікуди. Повноту любови дарує, демонструє та вчить її мій духовний наставник отець Ігор Литвин. Час випробовує. Ось уже понад 15 років ми поряд за найрізноманітніших обставин, які нас лише зближують, ріднять, наповнюють любов’ю.
Я щасливий, що маю у своєму житті Віру – Брата Ігора Капустянського, Надію – кума Ігора Лотіша, Любов – отця Ігора Литвина!
18.06.13 р. Б.
блгв. кн. Ігора
(Полтава)