МАНТРИ

11.11.2009

Привіт, малята.
Як огидно жити в країні, де гідність не є чеснотою, професія -- капіталом, люди -- людьми, держава -- державою, мистецтво -- мистецтвом.
Все фікція, все дим, все маніпуляція. Заради чого? За гоші. Гоші, гоші, гоші. Жиди, українчі, вірмени, грузини, полукровки -- всі без винятку скоробагатьки і їх глямурні каманди -- перетворили країну в лайно, в унітаз, в болото, у безвість несмаку і безпросвітності. Скоробагатьки живуть там, тратять там, лікуються там, дітей навчають теж там. І виздихають теж там і їх там з почестю поховають. А тут ґої живуть, дихають, бігають з жахом в очах в черговій паніці, несучи останні гроші їм -- скоробагатькам. Чи мислимо? Атож. Самі ж заповнюють собою як дешевою робочою силою захід і схід.
Жадан радить зливати за собою так і не помітивши, що його самого давно вже злили. Андрухович обіцяє комусь дати в пику тільки за те, що хтось у приватних розмовах його сміє критикувати. Це його так навчили по Гамериках і Берлінах? А як же тоді хвальона жидівська толєрантнощ? Але ці хлопці теж тут жити і вмирати не збираються.
Леонід Плющ переймається плагіаторством проголошеного "класиком" Загребельного. І добре робить, бо проблема не в тому, що він смершівець і плагіатор, а в тому, що ці його іпостасі проголосили класичними, морально вартісними, неперебутніми.
Яворівський пропіарив роман Шкляра з трибуни ВР. Після цього читати його не хочеться. Якщо лайно каже, що щось є цукеркою, треба добре подумати.
Андроґін подеренчав до Кракова а Варшави. Дармовис вжирається в Київ захланно але зі смаком. З нього будуть люди. Він гнучкий як пантера і хитрий як лис. І разом з тим має свої принципи. вміє казати "ні", хоча ще повний ілюзій і самовпевненості. Але Київ швидко розвіє полову, лишиться вартісне і посутнє.
Були в міщаночки у гостині. Яке воно нікчемне, дріб'язкове і огидне -- ах Лора Ешлі, ех, Греція, ух Венеція. Жодного потаємного світлого вогню -- ані в душі, ані в очах. Та й чи душа та є?
Знаходять якісь люди, з якими не хочеш мати ні слова, ні справи -- тередзвонять, вимагають твоєї уваги. Як звільнитись від них, як пояснити, що вони для тебе порожнє місце, що вони втратили шанс бути людьми у твоїй свідомості? Я не маю так багато життєвого часу, щоб тратити його на пустопорожні теревені ні про що, на порожних людей з порожними очами, на порожні проекти, які не хочу і не буду здійснювати. Я пройшов свою частину терня і випив свою гірку чашу пізнання до дна. Тепер треба висловити а зреалізувати осмислене, знайти достойних учнів і лишити після себе не тільки книжки і діти, але й цінності, заради яких варто жити і з якими варто вмерти, аби жити далі.
Все пізнається в чомусь: любов у сексі, наміри ділами, високі матерії кошторисом, люди дійсним станом речей.
Моє життя -- прагнення знайти гармонію між людиною совісною і праґматичною, між людиною творчою і відповідальною, між людиною політичною і духовною, між людиною своєї Нації і людиною, цікавою усім.
Хтось вважає мій вік негативом забуваючи, що молодість -- недолік який швидко минає. Лишається гіркота нездійснених мрій, розчарування в людях і в собі.
"До тридцяти не жонатий, до сорока небагатий..." -- кажуть в народі.
Знайти гармонію з собою, пізнати себе, не потурати собі і прагнути бути собою заради закладеного Богом в тобі світла і потенційної дороги -- ось головне.
Я не прагну успіху, бо не можна прагнути того, що маєш від народження. Я не прагну багатства, бо мені достатньо достатку.
Прагну любити, творити книжки і середовища, спілкуватися з тими, хто мені небайдужий, осмислювати миттєве з погляду вічного і не боятися смерті.
Маю багато ворогів -- добрих і злих, могутніх і нікчемних, впливових і дєшових. Вважаю це своєю чеснотою.
Отаке.
Па.

Земне життя саме по собі  є любов і убивство, а прагнення людської свідомості -- усунути вбивство і залишити одну любов.
Міхаїл ПРІШВІН.