IV
Два рухи
(із циклу \"Духовна весна Великого посту року 2012\")
24.03.2012
По завершенню четвертої неділі Великого посту поговоримо про зміни у житті людини, обумовлені природою. Можливо, коли кому доводилося займатися садівництвом квітів та дерев, то знає, що в одному випадкові здійснюється окультурення рослин руками садівника, а у другому – сад так само росте, але вже лише за поштовхом природи. Зміни є завше, але чи впливає на це мудра діяльність людини, чи процес відбувається самим собою – різні питання. Щоправда, у другому випадкові непоодиноку відбувається процес самознищення. Насправді, усі ці процеси так само відбуваються із людиною. Що ж і як впливає на людину? Про це і поговоримо нині.
Четверта неділя Великого посту присвячена Іоану Ліствичнику, котрий є автором книги «Ліствиця» – про духовні кроки християнина. Долання сходів є різного типу: за допомоги когось, самотужки, гуртом, комусь допомагаючи.
Пригадаймо перші кроки дитини та буквальне долання сходів. Тримаючи дитя за руку чи капюшон, ми страхуємо від небажаних падінь. У дорослому житті теж є чимало перешкод, котрі не так просто уникнути. Неодмінно буде той, хто підкаже усі нюанси, аби вдало здолати бар’єр. Лишень варто уміти довіряти іншим та відчувати душею їхню пройнятість та небайдужість.
Нарешті наближається момент, коли ми самотужки робимо перші кроки. Перед нами відкривається перспектива відповідальности, яку багато хто любить бездумно величати – свобода. Попри те, що кроки робимо наодинці, все ж є ті, хто не лишається байдужим: рідні, друзі. На цьому етапі життя важливо виправдати усі сподівання, котрі вкладали у нас. Й не лише виправдати, а й зафіксувати, утвердити.
Трохи згодом ми бачимо, що подібних до нас є маси, адже сходами підіймаються іще сотні інших. Вони теж колись були під чиєюсь опікою, теж робили перші самостійні кроки. А тепер ми усі рівні й водночас кожен лишається індивідуальністю. На те й покликаний гурт – різноманіттям ідей та зусиль покращувати життя.
Врешті-решт, усе повертається до того, що тепер уже ми допомагаємо робити комусь кроки по сходах. Уже від нашого рівня знань та умінь залежить успіх інших, продовжувачів нашої справи.
Ще б я хотів спинити увагу на моментові двох рухів. Уже обумовлені етапи свідчать про рух вперед. Та не варто забувати, що цілком можливий рух назад. Тенденція до нього може бути прищеплена ще як у дитинстві, так і набута у дорослому самостійному житті. Для мене завше лишалася актуальною тема спілкування. В одному зі своїх вечорів я сказав: «Любов – це невимушене прагнення душі людини». Моє невимушене прагнення – спілкування. Відповідно, присутність його – рух вперед, а відсутність – рух назад. Рух відбудеться за будь-яких умов, бо це обумовлено природою, а штучно спиняти будь-що я не волію. Мушу визнати, що у власнім житті я спостерігаю тенденцію обох рухів. Болісно визнавати, що відсутність спілкування є наслідком елементарного небажання. Є люди, спілкування з котрими мені вкрай бракує. І скільки б не тішив себе усілякими думками та спогадами про певну людину, однак це ніколи не стане належною компенсацією. Від браку спілкування виникає туга. Це, немов, рух задки у повній темряві, де на тебе очікує маса непередбачуваних обставин. Справді, не так то легко спілкуватися із людиною, котра невідомо чому тривалий час ігнорувала тебе. Звісно, що я таки надаю перевагу рухові вперед. Цього тижня мене неабияк потішила чергова зустріч із Катюшою Мормило та наш спільний візит до кав’ярні. Приємно було бачити ледь не кожен день Каріну Алієву та Віталія Голуба. Дуже радісним для мене став візит до Мирослави Войтенко, у гурті з якою ми переглянули мультик. Охоче отримав від журналістки місцевого радіо Олени Лебідь запрошення на запис передачі, що ми й реалізували. Ще цього тижня святкуємо ДН кума Олександра Голованова, з котрим ми не так часто, але з приємністю спілкуємося. Доречно згадати про підготовку літературно-театрального вечора 28.03, куди ми підключили акцію по збору коштів на лікування хворої раком школярки Олександри Серги. Маю сподівання, що проєкт вдасця.
На сходах тому багато східців, щоби подекуди я спинявся у чеканні тих, з ким бракує спілкування. Рух вперед однозначно буде, але я впевнений, що вершини я сягну виключно з усима, як того й заповідав Господь!
24.03.12р.Б. Свт. Софронія
(Полтава)