Думки вголос IV
(роздуми у Великий піст 2014)
04.04.2014
Триває п’ятий тиждень Великого посту, котрий приурочений пам’яті Марії Єгипетської. Власне, у четвер в православних храмах зачитувалося життя святої, з котрим можна ознайомитися в інтернеті. Для мене це життя неабияк актуальним ще стало й завдяки театру, але того річ в рамках театралізованого дійства «Дорога до храму Соломона» Олександра Волакова продемонструвала присутнім квінтесенцію образу Марії та шлях її покаяння.
Коли ми сьогодні згадуємо постать святої, то суттєвій відтинок часу відділяє нас від пори життя Марії. Звісно, що часовий простір ніяким чином не нівелює актуальности життя даної особи, але не слід забувати, що кожна епоха і навіть сьогодення так само мало і має подвижників на шляху до каяття. Пересічна людина сприймає каяття за різновид сповіді – розповідь на сповіді першому стрічному попові у такій самій першій стрічній церкві заради того, аби втовпитися у чергу до причастя, бо канон гласить причащатися бодай раз на рік. Каяття ж - це постійний та глибокий процес самоаналізу у співвідносности із площиною добра та любови. Тут, коли мовлять, що християнин – раб Божий, адже Бог – це любов, то справа насправді у тому, що саме каяття веде до того, що цілком свідомо та тверезо людина приймає для себе позицію служити любові, бути саме її носієм та творцем. Рабство, як покора любові.
У дитинстві мені доводилося багато працювати на землі. Серед чого полов міжряддя. Хоча сама рослина має свій ряд: кущі картоплі, бадилля кукурудзи, гудиння баштану, але від міжряддя багато залежить. Здавалось би, до чого все це я веду? Бо читаю я мало. Не тому, що не люблю читати, а тому, що вчитуюся у міжряддя. Книга – це певна ділянка землі, яка потребує роботи над собою, а особливо – над міжряддям. Автор – посіяв Слово. Друкарня оприлюднила та зростила на сторінках паперу те Слово. Читач має збагнути Слово та простір між ним, бо саме у тому повнота тексту, весь його зміст. Міжряддя – це шлях до любови. Читанням таких міжрядь я займався останні 5 місяців, торуючи дорогу осягнення життя Антона Чехова. Чехов – це альтернатива Марії Єгипетської у своїй епосі. Деспотизм виховання дідуся та батька легко могли зламати митця та зробити з його таланту зброю для самолюбування та ідеалізації. Але він пізнавав міжряддя свого життя. Формуючись як особистість, Чехов зіткнувся із поширеним для свого типу людей фактором – друзів, котрі були б здатні глибоко збагнути та оцінити його працю, він не мав. Постійний брак щастя та любови спонукають Чехова компенсувати практично у кожному, написаному його пером, творі. Дискутуючи із самим собою щодо явища таланту у його прояві в людяності та щодо істини, котра важливіша дружби, Чехов рухається у власному самоаналізі до набуття розуміння совісті.
Рядки нашого життя – це певні спектри діяльности: сім’я та наша роль у ній, робота і посада, суспільна значимість, хобі та його прояви. Міжряддя – зв’язки між усією тією сукупністю життєвих рядків. Марія Єгипетська рухалась одним рядком й врешті по відповідному міжряддю перейшла до альтернативного рядка свого життя – рядка служінню любові. Чехов все життя дистанціював міжряддям, коливаючись від одного до іншого рядка, але його спроби пера – Слова Любови.
Я ніколи та ні в чому не намагався бути нав’язливим щодо тих чи інших поглядів та переконань, як і сьогодні, підсумовуючи цей допис, пропоную різні шляхи. Вибір за кожним. Як би там не було, Життєвий процес усього світу йде далі і вже справа кожного, чи хоче саме він долучитися до Життя шляхом любови через каяття, чи ж рухатися далі своїм рядком існування, не помічаючи довкола ні інших рядків, а тимпаче й міжрядь.
04.04.14 р.Б. Сщмч. Василя
(Полтава)