Лист V
02.05.2014
Триває травнева спека, нагадуючи багатьом про пору відпусток, канікул, а комусь про ЗНО. Особисто для мене теплий сезон стає особливим випробуванням, адже я з неабиякими зусиллями переношу тепло і сонце. Щоправда, останні дні дещо пощастило, адже я був у Прибалтиці, де суттєво холодно, а відтак й легше моєму стану організму. Одним словом, дещо слабну я перед спекою та високими показниками термометра. Та все ж, на тлі цього всього маємо новий місяць року 2013 і новий аркуш календаря, де на травневій сторінці читаємо:
«Бог має силу виконати те, що обіцяв» (Римлянам 4:21)
Сьогодні я пропоную поміркувати над тим, що ми розуміємо за словом «сила». Не знаю як тобі, Інно, а мені непоодиноку у дитинстві казали: «Доїдай до кінця, щоб не лишати свою силу». Як добре розібратися, то сила організму багато на що впливає у житті людини. Бодай пригадати стан хвороби. Коли тіло слабне і ламає від болей, то ні про що не можеш думати. Тому як би там не було, але все ж тілесна сила значима. Але це одна сторона медалі. Все ж, коли людина має силу, то як же часто просто нехтує, зловживає нею. Ми витрачаємо свої сили у юності на активні нічні гуляння, котрі виснажують організм відсутністю сну та зловживанням алкоголем і тютюну. У середньому віці сили йдуть на роботу задля придбання усілякої нанотехніки, автомобіля та решти подібних утіх життя. А пересічний пенсіонер гнеться на десятках сотих землі чи ж няньчить онуків та займає посаду прибиральниці у житлі нащадків. Ми витрачаємо потенціал сили на марноти, здобуваючи цей світ, але й занехаюючи свою душу. Відтак логічним буде питання: «в чому і для чого сила?» Ось-ось ми мали чудову Великодню пору, ключовий момент чого – воскресіння Христа. Здолати смерть – ознака життя у любові. Можливо, з точки зору людської моралі Ісус був далеко не взірцевим еталоном поведінки, але все ж результат дає знати про себе – Господь постав над світом, бо єдине невмируще – любов. Сила – це не м’язи, не сміливість, а усвідомлення того, що кожен життєвий крок покликаний на одне – любов до інших.
Також маємо іще одне важливе слово «обіцяв». З особистого досвіду знаю, що ціна обіцянки дуже значима для життя. Ліпше не поспішати з обіцянками, ніж самому собі докоряти за дане слово, або ще краще – не дотримуватися того слова. Зневіра та скепсис наявні у спільноті саме через недотримання обіцянок. Як на мене, все бере початок з сім’ї. Як же часто батьки обіцяють щось дитині, а врешті-решт не виконують. Це ранить. Знаю по собі. Після того, коли найрідніші люди не виправдали сподівань, нехай у дрібницях, то про яку вже довіру може іти мова щодо інших. Зростаючи у атмосфері недовіри, кожен наражається стати пустомовцем. Це як у театральній грі – не достатньо просто сказати слово – його ще потрібно емоційно наповнити, забарвити. Пустомовство – це знання каліграфії. Обіцянка – надання форми та змісту тій каліграфії, Інно.
Попереду літо, а отже й пора нашої чергової зустрічі у липні. Як Бог дасть, вже 7-ий раз я помандрую у свій край, свою домівку на тихому Поліссі. Якщо розібратися. То Господня обіцянка полягала у тому, що Він заповів зробити життя кожної людини щасливим. На Поліссі я й справді відчуваю себе щасливим. Полісся чимало розкриває мені про цей світ, про сенс життя. Полісся подарувало знайомство з тобою, Інно. Тож я обіцяю, що робитиму усе для того, щоб цього літа потрапити у село і побачитися із тобою. Вірю, що Бог дасть сили здолати цей шлях. А доки уміймо бачити Господній промисел у сьогоденні та знати ціну силі любови, яка є у нас і яка покликана дарувати радість і щастя іншим!
10.05.13 р. Б. Світла п’ятниця
(Полтава)