Третій день літа
04.06.2013
Тетяні Волювач…
За вікном падав дощ – дрібний, тихий, малопомітний та сповнений прохолоди. На столі стояли напівпорожні чашка з фруктовим чаєм та філіжанка кави. Поміж ними дещо хаотично були розкидані рвані білі серветки та порожні пакетики з цукру. Доволі прості картини найрізноманітнішого формату, яких було чимало довкола, загалом дратували її та викликали ряд негативних емоцій. А він дивився на все те та шукав бодай якоїсь утіхи, відради, заспокоєння…
Була така жінка Самарянка. Звісно, що тих самарянок було чимало, але саме ця прийшла до криниці взяти води у Того, хто її має. І погодився Він їй дати, але якщо приведе вона свого чоловіка…
Зрозуміти повноту світу можна лише у парі. Адже погляд чоловіка малює свій спектр, а жінки – свій. У єдности – гармонія світу. Коли жінка мускулінна, а чоловік фемінний, то гармонії не може бути. По більшости так воно і є. Але чи слід зловживати подібним? Все ж, чи не краще приймати обставини за належне, за найкраще у своєму житті. Ми часто хочемо «чогось», але оте «щось» непоодиноку завдає лише біль, лише страждання. Зупинитися у своєму власному «я» і почати пошуки та будівництво спільного «ми»…
Віяння прохолоди знадвору змусив її дещо зіщулитися. Від нервових роздумів вона поступово облущувала лак на нігтях та рвала далі серветки… Врешті вони опинилися надворі й вона одразу розкрила парасольку, змушуючи його зробити те саме, але він повагом ішов та ловив на собі краплі дощу. «Дощ – це сльози святих за гріхи людей» пригадалося. Відчути природу у собі – це особлива мудрість, котру мало хто здатен збагнути. Але трапилася їм птаха сизокрила, яка зуміла розставити усі крапки над «і». Якою ж немічною та порожньою на знання є людина. Нездатність допомогти – це відчуження від усього. Бути собою – добре, але бути часткою Великого – краще…
Й не змогла та Самарянка привести Свого чоловіка, бо хоча й мала їх 6, але всі вони були чужими їй…
03.06.13 р .Б.
Рівноапостольних Костянтина та Єлени
(Полтава)