В один кінець

17.01.2011

Я втратив посмішку ранкового світанку,

Скрипучий погляд не здійма моїх очей.

Смаками віянь неземних пускаюсь крізь фіранку,

Далеко в мандри без квитків і без речей.

 

Прощальним подихом всіх згадую довкола,

Стрибаю у вагон, що зникне в пам’яті живій.

Ступайте, геть з триклятого перона,

За Вами інший прийде, свій.

 

Роздасться гул безповоротної печалі,

Моментом зустрічі розкриється земля.

Покотяться травою сльози, як коралі,

Позаду лишиться життя.

Євген Заїка