I
Досвід: надбання чи занепад?
(цикл \"12 днів до Різдва\")
26.12.2011
Відсьогодні до Різдва лишається лічена кількість днів, а точніше – 12. У той час, коли люди активно купують ялинки та спиртне, здають сесійні іспити, затверджують бюджет 2012, встановлюють ціну за газ понад 400 доларів та просто існують, я вирішив зосередити увагу саме на цих 12-ти днях, у рамках котрих спробую створити цикл дописів із зазначеною назвою: “12 днів до Різдва”. Ставлю собі за мету щодня писати матеріал, відштовхуючись від образу апостолів, яких було 12 наближених до Ісуса. Апостоли – це ті ж самі люди, що й кожен із посеред нас, тому можна побачити чимало спільних рис, зокрема позитивні, котрі варто переймати собі. Тож беручи за основу постать кожного апостола, наступні 12 днів я говоритиму про всі ті речі, котрі хвилюють ледь не кожну сучасну людину.
I
Досвід: надбання чи занепад?
Непоодиноко у власнім житті я чув фраз від старших людей: “Я маю неабиякий життєвий досвід. Мій досвід дозволяє робити мені це. Ти не маєш жодного досвіду”. Та й на рекламних щитах у оголошеннях про пошук певного фахівця сказано: “Досвід роботи не менше…” Справді, слово “досвід” фігурує ледь не у всьому, що оточує людину. Досвід стає певною опорою у доланні чогось важливого. Але який результат? З кожним днем свого життя я все більше переконуюся у тому, що є скептиком. Моє релігійне бачення світу та його реальна картина аж ніяк не перетинаються межи себе і перспективи подібному я не бачу. Безумовно, є чимало успіхів довкола мене, але щойно я починаю вникати якою ж ціною здобуто той успіх, то знову розумію, що все доволі погано. Ми радіємо “Євро 2012”, будуємо стадіони, дороги, мости. Але за які гроші та скільки із них пішло у “кишені”? Елементарно варто збагнути одне: якщо десь з’явилося, то десь відібрали. Тому не варто дякувати Ахметову, що він побудував за власний кошт стадіон у Донецьку, адже хтось замість того не поїв кілька місяців. Все це так само є плодом чийогось досвіду роботи.
У першому матеріалі із цього циклу я хочу звернутися до постаті апостола Матвія. Суттєва його відмінність від решти апостолів у тому, що Матвій був митником, а не рибалкою. Матвій належав до тієї верстви населення, котру елементарно ненавидів народ. Чому? Через той досвід, котрим керувався податківець у своїй роботі. Та й взагалі, всяка справа, котра пов’язана із грошима, викликала у людей збурення. Не дарма Ісус акцентував на цьому вагу словами: “Богові – Боже, кесарю – кесареве”, тобто монети із зображенням кесаря. Не варто забувати. Що у кожній сфері фігурують гроші, непоодиноко як кінцевий результат. Тобто, чітко є визначена ціль – гроші. Матвій напряму мав для себе щодень таку ціль – неабияку спокусу. Те, що придумано самою людиною – не від Бога та добра, а отже на горе й біду. Людина так само у здобутті грошей керується досвідом загарбництва. Досвідом сили, навіяння страху, штучним авторитетом особа досягає свого – грошей. Матеріальне збагачення стає понад усим, але ж ціною втрати братньої любови одне до одного. Матвій збагачувався й водночас втрачав самого себе, занедбуючи душу. Це все відбувалося з року в рік. Варто збагнути для себе, що Матвій був не один такий на той час. А найгірше, що платники податку так само переймали відповідний досвід собі, усіляко уникаючи сплати мита. Утворюється замкнутість згубної системи. Оте глибоке коріння сягло й сьогодення. Тому я ні на мить не засумніваюся у тому, що у багатьох негараздах теперішнього винна податкова система.
Час звернутися до більш світлої сторони, на котру регулярно чекає читач – альтернативу. Тож вихід є! Ним є наші знання, знання про світ. З появою у житті Матвій Ісуса, доля митника кардинально змінилася, бо він отримав істинне знання. Вчення Ісуса, а головне Його переконлива фраза до Матвія: “Іди за Мною” відкрили перед митником завісу темряви, вказавши на любов у його ж таки серці. Всі ми маємо любов у своїх серцях. Пригадую книгу Сухомлинського “Серце віддаю дітям” – посібник вчителям. Із сотень я зустрів 1-2 вчителів, котрі дали своє серце, оповите любов’ю, дітям. А решта все ще не змогла цього зробити, бо серце, як спершу у Матвія, оповите простирадлом паперових земних цінностей із зображенням кесарів різних часів та країн. У цьому варто збагнути для себе, що немає як такої поганої професії, але є досвід – неабиякий згубний ворог. Нажаль часто священичий досвід зводиться до заробітчанства, що свідчить про відсутність знань саме про Христову Церкву. Щодо сфер податкової, вчителювання чи медицини, то просто не варто забувати головного – кожен крок має бути суголосним із нашими серцем та розумом. Це буде досвідом любови.
А доки маємо лише досвід занепаду…
26.12.11р.Б.