Чи змудрів я?
22.04.2013
«Життя – це танго. Помилився – просто танцюєш далі.
Бажаю тобі такого життя як танго: сильного, пристрасного, відвертого, щирого та сповненого не менш сильними почуттями. Продовжуй дарувати людям свою творчість. Бережи себе, Тарасе, бережи вогонь любові у своєму серці! З любов’ю»
Такий тест на звороті картині (на фото), котру я отримав у подарунок від Олександри Волакової у свій цьогорічний день народження. Можу лише сказати, що такий, зроблений власноруч подарунок, став для мене неабиякою приємністю, адже є у тім свій смисл, своя мудрість.
А розпочалося все, мова про святкування особистого свята, 13 квітня у музеї-садибі В.Г.Короленка, де спільними зусиллями багатьох людей відбулося театралізоване дійство «Дорога до храму Соломона». Загалом багато хто полюбляє спекулювати числом «13», але особисто мені воно завше приносило свою радість, свій успіх. Перш за все, цей день став показником особисто для мене у тому, які ж цінности плекає моє оточення. Чомусь я пригадав євангельську притчу про чоловіка, котрий запрошував на гостину знайомих, але у одного був клопіт із купівлею зими, у іншого справи були з худобою, а ще інший справляв весілля. У роздумах щодо цього майнула думка: «Мудрість – це уміння адекватно сприймати реалії світу, тобто бачити цінности свого оточення». Тож на захід було запрошено чимало гостей. Аліна Гордієнко, Мирослава Войтенко, Людмила Поросюк, Олена Таранцева, Катерина Мормило одразу попросили вибачення за свою відсутність. Решта дала обіцянку бути. Своєю присутністю неабияк потішили гості з інших міст: Богдан Жукевич з Києва, Ксенія Підопригора з Харкова, Філіпп Жарков із Керчі, куми Голуби з Дніпропетровська. Були й мої місцеві куми: Ярина та Олександр Голованови й Ігор Лотіш. Вже у процесі виступу я спостерігав задуму у погляді кума Олександра. А кум Ігор подарував нову чудову картину, яку я назвав «Два світи». Завдяки цим своїм, суттєво старшим за віком кумам, я розкриваю для себе досвід цінування спілкування. Слід мати неабияку мудрість, щоб зберегти ту насолоду, котру дарують миті спілкування. Ще серед гостей я б хотів виокремити присутність підполковника Юрія Кривоноса, соціальних працівників Вікторії Клименко та Марини Фесенко, педагогів Олени Ільченко та Марини Лебідь, сестри Валентини Штанько, директора музею Віктора Васюка та наукового співробітника Світлани Куторжевської. Безумовно, що усе дійство відбулося завдяки невтомній та віддані праці театру масових видовищ «Полтавські балаболки» під керівництвом Світлани Долженко, концертмейстера колективу Наталії Омельницької, молодіжної театральної студії «І по всьому» під керівництвом Олександри Волакової, студентки музичного училища Віталії Артемчук. Тісним, але щирим колом ми створили атмосферу тепла, за що я вдячний усим учасникам того дійства. Але ще б хотілося додати, що я неабияк вдячний Олександрі Волаковій за її оперативність, сміливість та віданність, адже Саша за день до показу взялася зіграти роль Марії Єгипетської, з чим виступила на достатньо високому рівні.
…А далі було 16 квітня – виснажливий день. Не було ще й сьомої години, як мене телефоном привітала перша людина Ярослава Василенко – школярка із області, з якою ми потоваришували кілька років тому. Доки прасував костюми на виступи, то мене привітала Мама. Також отримав привітання від психолога Аліни Мак, колишньої одногрупниця Ірини Дубини, Тані Метелі, Нелі Колганової, Олени Лебідь, Ігора Капустянського та його тітки Тетяни, Галини Сапожникової, Валентини Підгорної, Андрія Бобова, Оксани Юхимович, дядька Миколи з Прилук, Тетяни Волювач та Катерини Мормило, Ксенії Підопригори, Богдана Жукевича, Олени Бугайової, Олени Худіної, родини Фединських, Миколи Худіна, родини Штаньків, хрещеної мами Марини, Людмили Касян. Дуже неочікуваними було три привітання. Перш за все вразила увага мого ректора колегії патріярха Мстислава владики Ігора Ісіченка. Також було приємно-дивно отримати вітання зі столичної минулої роботи від голови секретаріату «Українського клубу» Олексія Усачова. Й неабияк мене вразила моя перша вчителька Алла Сорокіна, котра прийшла з лікарні й привітала мене, подарувавши букет троянд. Я був приголомшений. Того дня у голові вирувало купа думок, адже на тіл усих цих вітань я мав два серйозних виступи. Перш за все цей день був знаменний фінальним виступом із проектом «Відлуння минулого» у залі нафтового технікуму, де я свого часу навчався. Неабияк уважно та тихо сприймали глядачі нашу програму, котру вдало вів Олександр Ганюшкін. Вперше ми показали із Олександрою Волаковою «Збережені сторінки життя» за мотивами роману О.Гончара «Собор», а з Тетяною Волювач мою авторську сценку «Запах Твого тіла». Своєю присутністю оживила виставу «Заборонена любов» за мотивами роману К.Маккалоу «Ті, що співають у терені» Катюша Мормило. За пару годин по тому нас чекала зала міського будинку культури, де в рамках Всеукраїнської благодійної акції «Серце до Серця» молодіжний аматорський театр Тараса Духовного у складі Мирослави Войтенко, Олександри Волакової презентував вперше виставу «Века любви. Века страданий». Професійна сцена, освітлення та звук дають свій ефект та свій результат. «Браво» лунало не один раз, бо дівчата того заслужили. А мене знову привітали з особистим святом букетом квітів й дали можливість звернутися з думками, серед чого я сказав: «Зараз піст і багато людей говорять чого не можна робити, чого не можна їсти, а я хотів би наголосити на тому, що потрібно робити: не даремно акція «Серце до серця» проходить під час Великого посту – це саме те, чим потрібно займатися у цей час, те, що є основою, покликанням посту – любов і співчуття одне до одного».
…Останні місяці були вкрай тяжкими та навантаженими, тому доречно було трішки відпочити, тимпаче приводом стало завершення мистецького проекту «Відлуння минулого». Отже, чудового сонячного вечора 17 квітня я зустрівся зі своїми театралами: Олександрою Волаковою, Богданом Колесником, Яною Дворкіною, Анатолієм Михайленком та Юрієм Жнецем, з якими у чудовій компанії провів кілька годин разом. Звісно, що з поміж усього ми торкнулися теми подальших постановок, серед чого вистава за мотивами роману В.Гюго «Человек, который смеется». Якось ті кілька годин миттєво промайнули, лишивши по собі приємний та теплий спомин.
Врешті справа наблизилась до 21 квітня… П’ята неділя Великого посту, яка приурочена пам’яті преподобної Марії Єгипетської. Очевидно, що я був на службі у церкві, причащався. Як то у нас заведено у парафії, отець Ігор привітав мене з минулим днем народження. Від імени громади отець подякував за те, що своїм прагненням пізнати Бога я надихаю оточення удосконалюватися, збагачуватися у своїх знаннях, уміннях. Ще я отримав особисті привітання від Валентини Підгорної, Олександра Хорунжого, Ніни Данилейко, Нелі Колганової, Тетяни Пімачової, Клавдії Бабкової, Тамари Бурмістрової, Леоніда Вацковського та Володимира Гончарова. Не менш чудовим завершенням цієї днини була дружня зустріч з Олександрою Волаковою, спілкування з якою розпалює погонь любови у моєму серці.
… Чи змудрів я? Кілька днів тому зовсім чужа мені людина сказала: «Тобі притаманний особливий спокій», а ще одна додала: «Твоє здоров’я зробило тебе неабияк внутрішньо старшим у ставленні до багатьох речей, в чому нам до тебе ще дуже далеко». Мудрість – це навіть не набуття чогось принципово нового, а усвідомлення того, що ти вже маєш. Моя доля – це можливість для реалізації любови у цьому світі: через книги, через театр, через церкву, через спілкування. Вогонь у серці – неабияка поміч у цьому.
Сьомий стовп мудрости царя Соломона – шлях праведного життя, на стежках якого немає смерти. Найвище щастя – іти цим шляхом, творячи справедливість та добро у мудрості серця!
22.04.13 р.Б. Мч. Євпсихія
(Полтава)