коментар на Літакценті

15.06.2009

роман кухарук каже: 16.06.2009 о 00:40Вибач, пане Панченко, але кругляк вельми слабкий. Уляна Глібчук прогортала кілька нещасних газет і зробила дивовижні висновки: 1. у нас нема високої прози. 2. у нас нема високого критика, який би повів українську літературу у світле майбуття. По-перше, українські газети — тупі, бездарні і непрофесійні. І це безмовно довів Панченко, красномовно викладаючи суху статистику: на заході є книжковий ринок, що спонукає ЗМІ до уваги до ринку, а в нас — зероу. По-друге, у нас є висока проза. Перелічити? Нема питань: “Лукянівка” Бориса Гуменюка, “Мілонгера” Нани Куликової, “Повзе змія” Андрія Кокотюхи, “Кляса” Павла Вольвача, “Херем” Марини Соколян, “Киня” Артема Чеха, “Мізерія”, “Тіло і доля” Тараса Антиповича, “Інфекція” Степана Процюка, “Червоний борщ” Олеся Бережного, “Славка” Галини Ткачук, “Пухнаста” Ярослави Литвин, “Танці в масках” Лариси Денисенко, “Говорити” Тані Малярчук, “Сад пяних вишень”, “Нічний імператор” Ярослава Павлюка, “Вороття немає” Володимира Сердюка, “Смерть — сестра моєї самотності” Галини Тарасюк, “Амінь” Михалка Скаліцкі, “Мій роман” Тетяни Каплунової, “Перший гріх Ізабелли” Насті Байдаченко, “Квітослава” Отара Довженка, “Сорок вагонів узбецьких наркотиків” Сергія Жадана, “Кохання глухого Леля” Михайла Прилуцького, “Поцілунок лева” Михайла Яворського, “Гра в піжмурки” Василя Зими, “Поріг” Сергія Соловйова… Вам мало? Це все висока проза. За якихось шість років. Отож — не грішіть, а тіштеся, що маєте велику літературу. Тільки не довіряйте дилетантам говорити про неї. По-третє, про великого критика. У нас є Євген Баран. Чудовий знавець української літератури: совісний, чесний, толерантний, уважний, єдиний. І що? Ви толеруєте йому? Помагаєте йому? Визнаєте? Чекаю на то. Якийся хлопчина оглядав “Макулатурку”. Він тішився некрологами, з подивом дізнався, що Сидоржевський уже не редактор і переказав дві статті Барана і ІБТ. Сумно і непрофесійно. Не міг терпіти такої наруги над українською літературою, тому дочасно пішов. Бо там далі ще треба було чути Даяну Дуцик, яка вельми “тямить” в літературі і Артема Захарченка, який у своїй книзі “Чумацька траса” розстрілює ракетами Київ і Львів — легко а легковажно. Українські класики усі гамузом у могилі перевернулись, мабуть. Мабуть, варто скликати конгрес української літератури. де запросити всіх і вислухати всіх а за підсумками накреслити програму дій на наступні 100 років. Інакше будемо слухати писаних дилетантів і не помічати велику прозу і великого критика в себе перед очима.

це вельми запомагало йому у стосунках з чоловіками; прихильність жінок він звичайно зовойовував сам. Івлін ВО.