і ще малость

05.05.2009

літпроцесія триває: про інтервю кононовича на інліті. Сумне інтерв'ю. Є золоте правило літератури -- "Можеш не писати -- не пиши". А як не можеш не писати -- то або графоманія, або професія. Здається, і у Вольвача, і у Герасимюка, і ось у Кононовича надто завищені вимоги до сучасної української літератури. Коли виголошуються категоричні присуди, варто додавати: на мій погляд, на мою думку, на мій смак. От зараз дочитую "Мобі Діка" Мелвілла -- нарешті за 25 років дозрів до цього твору як читач. Читаю, вдумуюсь і запитую себе -- а чи є щось подібного в літературі українській? Виявляється, є -- роман "Зорі й оселедці" Віктора Міняйла. Про вічність українськими очима з української душі. Ми, як читачі, тлумачі, видавці, державники, націоналісти -- недостойні своєї літератури. Вона не осмислена, не видана, не прокоментована, не визнана своєю. Чому? Нехудожня? Та ні, високохудожня. Неактуальна? Та ні, про українську душу, українськими очима дивиться на світ, таїть у обі незглибимі вартості українських цінностей. Непотрібна нам? Та ні, без неї наша національна і загальнолюдська самоідентифікація неповна, а то й маломожлива. Нетолерантна? Ото ж бо й воно. Наша література нетолерантна до зайд і ворогів нашої української нації. І допоки в Україні наші толерантні друзі з барського плєча даруватимуть нам толерантний Хазарський каганат, нашій українській літературі в Україні нічого не світить. Кожен з нас має стати свідомим Святославом, що боронить словом як мечем і мечем як словом і слово, і землю, і країну, і націю, і носіїв цих вагомих українських цінностей. Тільки поменше песимізму і недовіри до своєї літератури. Мені вельми прикро, що справді добра література, що бачить світ сьогодні, припадає пилюкою у книгарнях, про неї не пишуть, її не обговорюють, нею не пишаються, її не аналізують, її не тямлять розуміти і любити. Чому? Бо Кононович, Гера, Вольвач "авторитетно" заявили, що ось, мовляв, цей список в поезії вичерпується оцими іменами, а в прозі -- оцими. Має рацію Володимир Панченко, коли говорить про розриви між поколіннями. Збагнув це і Мушкетик, пропонуючи сформувати своєрідну комісію для перелопачення української літератури підрадянської доби. Давайте працювати, панове. Давайте дискутувати, спілкуватись, і не квапитись з висновками. А це з інліту: Про язик Опубліковано Anonymous в вт, 05/05/2009 - 07:55. Язик це орган, а от мова то є мова.....Не ототожнюйте ці поняття. » відповісти це ідея ореста ткаченка Опубліковано Anonymous в вт, 05/05/2009 - 12:28. видатного українського мовознавця. більшість словян (росіяни, поляки, болгари) трактують мову як язик як те без чого нема людини. це вписується на підсвідомому рівні. і я згоден з паном Ткаченком, а не з вами, даруйте. р.к. "Від Опубліковано Anonymous в вт, 05/05/2009 - 13:39. "Від молдаванина до фіна на всіх ЯЗИКАХ все мовчить, бо благоденствує..." - може бути й так...))) Ярина.

З якою зневагою поспішав полишити позаду усі застави землі, цієї заїждженої дороги, покритої незліченними відбитками рабських підошов і підків, аби захоплюватись безмежжям душі безбережного моря, яке не зберігає слідів на своєму лоні. Герман МЕЛВІЛЛ